Черкаська обласна газета Нова Доба

Черкащани, які звикли консервувати соки, надають перевагу соковижималкам, зробленим ще в радянські часи.

Або ж купують сучасні потужні соковижималки білоруського чи російського виробництв

Спас. Біля церкви в Золотоноші повно людей, а ще більше яблук: зелених, жовтих, червонобоких. Окрім високого, духовного, говорять і про яблука – урожай цього року непоганий.

— Осипаються тільки через спеку, — каже наша добра знайома Анна Кірсанова. — То ми на сік переробляємо.

Розпитую в досвідченої господині, як краще добувати сік.

— У нас соковижималка ще радянських часів, 20 років служить, — розповідає Аня. — Стара, зношена, але ми її бережемо, бо найзручніша. Сучасні розраховані на малу кількість соку і забиваються. Є в мене одна така, «Електра», не йде ні в яке порівняння зі старенькою. Дехто хвалить випарювачі, коли сік скапує під термічною обробкою вже готовий до закривання. Але занадто довго й нудно заготовляти його таким чином. Тривалий час у нас стояв нерозпакований кухонний комбайн, також іще радянський. Розгорнули, а там теж є пристрій для витискання соку, сподобався.

Сучасні соковижималки розраховані на невеликі порції соку

Диво та й годі: радянські електропобутові вироби стали еталоном якості, хоча в ті часи шанувалося все імпортне як найнадійніше. Отож, усякі там імпортні, які пропонують зазвичай в наших магазинах, для масової переробки фруктів та овочів не годяться. Вони зручні лише для віджимання 1 – 2 порцій соку щодня.

Переконалася в цьому на власному досвіді й черкащанка Неля Пухна, яка намагалася знайти заміну старій соковижималці в супермаркетах техніки.

– Я довго вибирала, розпитувала. Врешті, придбала соковижималку  за 1700 грн, і тепер жалкую, – розповідає вона. – Сік хороший, прозорий, робиться швидко, але максимум, що можна зробити на ній за раз – це 1,5 л соку. А далі вона нагрівається, забивається і все. А я живу в приватному будинку, яблук нападало – море. Тому  знову думаю, яку ж соковижималку придбати.

Білоруська техніка – достойна заміна радянській

Черкащанин Леонід (на фото зліва) тиждень шукав підходящу соковижималку у всіх магазинах міста, а потім таки прийшов на ринок за білоруською “Журавінкою”

Продавець золотоніського магазину «Електрон» на таке питання відразу  порекомендувала купити білоруську «Журавінку».

– Вона така, як і радянська, – не перегрівається, не забивається і розрахована чавити багато соку, – пояснила вона. – Коштує 425 гривень, а з насадками для шинкування – 450.

Те ж саме підтвердив і продавець Черкаського центрального ринку Григорій.

– У мене за день беруть по 4 – 5 соковижималок „Журавінка”, – розповідає він. – Буває, що й не вистачає всім. Прошу, щоб приходили наступного дня. Це дуже надійна техніка, адже Білорусь – це, мабуть, чи не єдина країна колишнього Радянського Союзу, де зберігається жорсткий контроль на виробництві щодо якості техніки. А якщо щось і зламається, то запчастини до неї є завжди і коштують порівняно недорого.

У сусідній палатці, крім „Журавінки”, пропонують ще потужнішу соковижималку „Садовая”, яку випускає білоруське оптико-механічне об’єднання „Беломо”. Вона коштує 620 грн і здатна за годину переробити 51 кг фруктів чи овочів, тоді як вищезгадана „Журавінка” переробляє 24 кг за годину. Подібна соковижималка є і російського виробництва. Та продавці стверджують, що „Садову” варто купувати, якщо яблук дійсно мішками, а з 2-3 відрами прекрасно справиться й „Журавінка”. Тим більше, що працювати на ній можна хоч увесь день.

Придбати соковижималку, випущену ще за радянських часів, можна за оголошенням

Черкащанин Павло так і зробив. Подарував дружині Олені на день народження соковижималку „Нектар” українського виробництва.  Вона була хоч і не нова, але в дуже доброму стані. Прослужила вже 7 років. Цього сезону Олена мало не щодня чавить сік з яблук. Закрутила вже 40 літрів.

А черкащанин Олександр Васильович днями подав оголошення про те, що купить соковижималку на запчас-тини, щоб було чим ремонтувати свою стареньку радянську.

До речі, як запевнили нас майстри черкаського підпри-ємства «Ремпобуттехніка», відремонтувати радянські соковижималки нині цілком реально. Запчастини є, вони поставляються зі Львова.

– Я сам користуюся соковижималкою «Росинка», яку придбав ще в 1991 році, – розповідає майстер Олександр. – Їх тоді випускали в Києві. І досі не маю з нею проблем.

Ремонтують тут і комбайни «Мрія», які раніше випускав завод «Ротор». У цьому комбайні також є дві насадки для вичавлювання соку. Найбільше господиням припала до смаку шнекова соковижималка, що підходить для вичавлювання томатного соку. На вигляд вона подібна до ручної соковижималки, але потужний мотор комбайна дає можливість робити сік дуже швидко, якісно і головне – багато. Тоді як та ж «Журавінка» з томатами справляється погано. Шкурки швидко заліплюють сітку, жмих виходить надто вологий. Не виходить томатний сік і в сучасних електричних соковижималках, які надто ретельно його фільтрують. Якщо для яблучного соку прозорість – це плюс, то безбарвний томатний сік – це безперечний мінус. Тож багато господинь для виготовлення томатного соку купує звичайні механічні шнекові соковижималки, які й нині продаються на ринку. У Черкасах вони коштують від 180 до 200 грн. Найбільшу популярність мають соковижималки, які виробляє Сніжнянський машино-будівний завод ВАТ «Мотор Січ» (Донецька область).

– Сучасні сокови-жималки не розраховані, щоб за один раз на сік перечавити мішок яблук, – переконався Сергій Мельник з Городища. – Тому я користуюся харківським агрегатом ще 1986 року випуску. Торік купив хату й знайшов цю соковижималку на горищі. Був перебитий кабель, то я полагодив. А машина – звір! Металевий корпус, потужний двигун, міцні ножі… Видно, що зроблено на тракторному заводі! Не раджу купувати російську техніку! Там усе завозять із Китаю, тільки вкладають у свої коробки.

– Коли мене прихопив гастрит, я щодня пив сік з картоплі, – зізнався Віктор Степаненко. – Але як полегшало – переставив соковижималку на високу полицю. Цього року я вже подарував своїм друзям на дні народження 5 наворочених соковижималок. Усі обіцяли перейти на свіжі соки, але більшість навіть коробки не розпаковували. Простіше вкинути у кип’яток пакетик чаю або ложку розчинної кави. Хоча у деяких країнах люди просто не уявляють свого життя без соків. У книжці “Одноповерхова Америка” Ільф і Петров ще 1935 року писали: “Уперта реклама привчила американців пити соки перед першим і другим сніданками. В соках є вітаміни, що вельми корисно для споживачів, а продаж соків приносить користь виробникам фруктів. Ми швидко звикли до цієї американської традиції. Спершу пили густий жовтий апельсиновий сік. Потім перейшли на прозорий зелений сік грейпфруту. І, нарешті, остерігаючись, не відразу почали пити звичайний помідорний сік, попередньо підперчивши його. Він виявився найбільш смачним і освіжаючим і більше всього підійшов нашим шлункам”.

ІМПОРТНІ СОКОВИЖИМАЛКИ ВИГОТОВЛЯЮТЬ В УКРАЇНІ

– Незалежно від назви, зараз практично всі соковижималки українського виробництва, – пояснили в крамницях побутової техніки Городища. – Ввозити їх з-за кордону – треба платити велике мито. Простіше взяти комплектуючі й зібрати на вітчизняних заводах. Популярні марки “Skarlet”, “Saturn”, “Avrora” випускають у Дніпропетровську та Запоріжжі (підприємство “Мотор Січ”). Ручна соковижималка коштує 150 – 200 грн, електрична – 500 – 650 грн, прес – 550 грн. У городищан немає традиції кожного ранку пити соки, але напрацювалася ціла культура консервувати все про запас, на зиму. Тому частіше купують преси або соковижималки, в які можна кидати цілі яблука.