Неділя, 5 вересня 2010 р.
Головна Люди «Своїми кавунами пригощав усе село»
«Своїми кавунами пригощав усе село» Друк E-mail
Вівторок, 13 липня 2010 10:15

“Фішка” Петра Івановича — екологічно чиста продукція

“Фішка” Петра Івановича — екологічно чиста продукція

Петро Тимошенко, фермер із Лузанівки Кам’янського району, ділиться  досвідом господарювання Про Петра Івановича розповіли односельці – мовляв, є у нас такий завзятий, енергійний фермер, ще порівняно молодий, але з багатим досвідом. На запитання, що ж він вирощує, перше, що згадали люди, – кавуни. Це дещо здивувало, адже кліматичні умови Черкащини все-таки відрізняються від Херсонщини чи Миколаївщини, які годують кавунами всю Україну. Як з’ясувалося, Петро Іванович пригощав своїми кавунами все село, тому це й було першим, що спало на думку селянам.
Мета була: поїсти екологічно чистого кавуна
На думку Петра Івановича, нічого нетрадиційного у вирощуванні кавунів у наших широтах нема.
– Раніше в нас у колгоспі постійно сіяли 20 — 30, а то й 40 гектарів кавунів. Виберуть кавуни, а залишки на полі лежать, нікому не потрібні. Ми, хлопчаки, збирали їх, щоправда, невеличкі, по 2 — 3 кілограми, – згадує Петро Іванович. – Я вирішив сіяти кавуни закордонної селекції – голландської, французької, американської. Особливо сподобалися французька та американська, хоча хвалили мені й голландську та ірландську. Там у супровідних документах на насіння чітко вказують, скільки необхідно сонячних днів. Їх вистачає в Кам’янському районі. Можливо, десь у Чорнобаї чи на заході Черкащини, Уманщині—Монастирищині, їх буде трошки менше. Навіть Сміла буде друга зона, а ми якраз потрапляємо в потрібну зону поділу степу-лісостепу. Я вирішив цим скористатись і просто поїсти екологічно чистих кавунів.
Смугасті велетні на серпневих ринках пана Тимошенка не влаштовували: заради більшого розміру ягід ґрунт під кавуни часто перенасичують азотними добривами, і, як наслідок, вміст нітратів у них нерідко призводить до отруєнь.
– Ви самі розумієте, що означає взяти нітратного кавунчика: вся сім’я наїлася, а потім вся сім’я з туалету не вилазить, — каже Петро Іванович. — Тому я вирішив спробувати ці сорти посадити на полі – бо на городі, звісно, воно вже не те. Якось посадив десь до гектара. Більше гектара не садив. Тоді в мене до 20 тонн було кавуна. Екологічно чистого кавуна – за це я відповідаю. Уже років сім ними займаюся.
З точки зору пана Петра, кавуни мають бути ягодою, яка очищає, а не навпаки. Тому він годує ними сім’ю та рідню, що приїздить у гості, та продає односельцям за  символічною ціною: якщо скрізь по гривні, то в нього по 50 — 70 копійок.
Цього року пан Тимошенко посадив кавуни лише для себе.  Навіть односельці замовляють у нього кавуни наперед. Продавати чоловік не буде – не вигідно.
Справжній кавун не може бути більшим 9 кілограмів
Можна було б подумати, що Петро Іванович із заздрощів наговорює на інших фермерів, які займаються кавунами. Але його аргументи звучать переконливо:
– Приміром, ви купуєте пральну машину, на якій написано:  барабан працює на 1200 оборотів. Як ви можете з цього барабана видавити 2000 оборотів? Так самісінько й кавун: будь-яке насіння супроводиться даними, якої ваги ця ягода повинна вирости. От там у прайс-листах значиться: ягода кавуна має бути 7 —9 кілограмів, ну, 9 з половиною. Ви не знайдете у прайс-листі обіцянки, що кавун буде 15 кілограмів! Чому ви в Черкасах купуєте кавуни по 15 кілограмів? А ваш сусід ще хвалиться, що купив аж 20-кілограмового… Це нонсенс! Він не повинен так рости, в насінні це не закладено! Якщо все відповідає нормам, технологіям виробництва, кавун має бути 9 кілограмів… Я вирощу 15 тонн кавунів, то з них усіх тільки три буде 10 —12 кілограмів. Це винятки, а не правило. Два роки тому був випадок. У мене купили кавуни працівники Смілянської санстанції. Я й не знав про це. Але через день —  два вони приїхали знову й купили чи 300, чи 400 кілограмів.  Зізналися, що були шоковані: «Такого чистого кавуна ми не бачили взагалі».
Петро Іванович спеціалізується на екологічно чистих овочах.
– Я починав з помідорів, вирощував їх раніше. Коли на виставці в Києві зіткнувся з одним підприємцем, показав йому результат аналізів своїх помідорів, він сказав: «Якби я був знав, що в тебе такі помідори, я б їх літаком в Англію постачав».
– Я вирощую й кукурудзу, й соняшник, і сою, і зернові. Кавун був як хобі. Заробляю на зернових. Точніше буде сказати, що я заробляю, але на чому –  не знаю. Я сію п’ять культур. Яка з них у цьому році дасть прибуток –  не знаю.

«Їхати на море ніколи»
Петро Іванович – селянин з діда-прадіда, і не те, що пишається цим, а просто вважає це своїм стилем життя:
– Може, в мене в генах це закладено. Мій батько в колгоспі все життя трактористом працював, а я з дитинства з ним. Спробував був по світах, учився в училищі культури, закінчив по класу керівника духового оркестру, грав на трубі. Але покинув, і сьогодні сам сиджу на тракторі – оце моє! Отримую від цього насолоду. Я щасливий від того, що працюю на землі.
Дружина Петра Івановича, Наталя Іванівна, — з Миколаєва. Він привіз її колись у село (чого досі йому не може пробачити теща), і довелося їй розділити з ним фермерську долю. Петро Іванович щиро пишається нею.
– Справжня селянка. Ще не кожна та, що в селі виросла, так зуміє. У моєї Наташі й качки, й кури, і все господарство доглянуте, і їсти наварить, і квіток насадить.
А ще пані Наталя народила йому двох синів-помічників. Щоправда, помічниками вони стали не одразу. Петро Іванович дав можливість вибору старшому синові – так само, як він колись, син спробував себе у великому світі, навчався, їздив на заробітки до столиці. Але повернувся – може, й справді гени в цієї родини такі сильні. Молодший зараз служить в армії, але вдома на нього чекають і розраховують.
– Я починав зі старенького тракторця, працювали своєю сім’єю помаленьку. І на сьогодні ми працюємо вчотирьох:  два сини, дружина і я. Ніяких найманих працівників у мене нема, нічого від держави не мав, жодної копійки допомоги. За три останні роки вийшов на те, що зміг купити два трактори, в цьому році КамАЗ, щоправда беушний, придбав. Тобто вийшов на рівень середнього фермера. Як казав мій дід,  на хліб з маслом вистачає. А так, щоб супер – то ще ні. Моя дружина вже скільки років мріє поїхати на море відпочити. У нас же не виходить. Уже як сніг випаде, тоді ми вільні. А на Єгипет, щоб узимку відпочивати, не вистачає: КамАЗ треба купити, трактор, причіпне… Жінка зітхає: «Ми тільки на це залізо й працюємо…» Але іншого не дано. Не буде цього заліза – і ми завтра не витримаємо конкуренції. Я вже 17 років фермер. І зараз  стою на ногах, звісно, міцніше, ніж тоді, коли починав. Але й конкуренція набагато сильніша. Тільки щось десь не вгадаєш – і тебе роздавлять.
Світлана СОБОЛЬ, фото автора
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Погода

Погода в Черкассах

Курси валют

Курс НБУ Курс обміну валют

НАШІ ПРОЕКТИ

ОПИТУВАННЯ

Яку газету Ви читаєте частіше за все?