Черкаська обласна газета Нова Доба

Вишивкою Галина Кособутська займається вже не один десяток років. Коли ж у час розпаду Радянського Союзу жінка втратила роботу, це ремесло стало єдиним джерелом прибутку. Нині майстриня продає свої вироби біля Чернечої гори, що в Каневі. Каже, що до цього місця, як на роботу, ходить мало не щодня.
– Зараз ось вишиваю портрет Шевченка, – вправно перебираючи голкою, говорить жінка. – Уже більш як половину роботи виконала, тож лишилося діла на два-три тижні.
Пристрасть до рукоділля у Галини Сергіївни з’явилася ще в дитинстві.
– А коли підросла, навіть думала вступати до Інституту легкої промисловості. Проте чомусь злякалася великого конкурсу, тож подалася в політех. Здобувши фах інженера, потрапила до Канева за розподілом, працювала тут на заводі «Магніт». У дев’яностих виробництво зупинилося, тож постало серйозне запитання: де шукати заробітків та за що утримувати родину. Вирішила займатися тим, до чого душа лежала, тобто, вишивкою та в’язанням, – пригадує пані Галина.
Жінка згадує, що власна справа розпочиналася із чотирьох рушників.
– З ними виходила до теплоходів, що прибували на екскурсії до Канева. А тоді збагнула:  на такі речі є попит, іноземці від ручної роботи просто у захваті, – веде далі Галина Сергіївна. – Тож тепер продаю доробки мало не щодня. Звісно, по-всякому буває, проте загалом прибутки доволі непогані. Ось і сьогодні вже за сто гривень продала вишиту сумочку.
Пані Галина відзначає, що останнім часом з’являється й чимало поціновувачів народного мистецтва й серед українців.
– І не лише літні люди, молодь теж цікавиться подібним ремеслом. До свят частенько замовляють сорочки. Якось на одному з гулянь до мене підійшли три байкери та придбали по скатертині для матусь на подарунок, – усміхається жінка. – Щодо вартості, то рушники коштують від двохсот – трьохсот гривень, зрештою ціна залежить від складності роботи. Вишиваю ж такі речі за два-три тижні.
Сорочку від пані Галини можна придбати вже за 250 гривень, скатертини коштують 300 – 500 грн.
– Вишиваю й картини та ікони, проте подібні речі попиту практично не мають, – пояснює Галина Сергіївна. – Для роботи використовую й акрилові нитки, й муліне. Матеріали закуповую у Хмельницькому, адже там дешевше. А крім вишивки, роблю ще й ляльки із соломи та мотанки, що є прекрасними оберегами.
Світлана ЛАЗОРЕНКО, фото Василя ДАВИДЕНКА