Черкаська обласна газета Нова Доба

Галина Григорівна зі своїми учнями: 40 років потому

Дивовижну історію кохання своєї вчительки ще раз пригадали випускники Кривоносівської восьмирічки на зустрічі з нею

Казахстан тоді пов’язувався з цілиною. Галя їхала з Казахстану, але не з цілини. Вона чесно відпрацювала обов’язкові два роки після педінституту і більше не хотіла там залишатися: хоч держава й одна, але край чужий і незрозумілий. Поверталась у свою Кривоносівку на Золотоніщині з відчуттям того, що кращого куточка не існує на всій землі. Хіба знала, що незабаром покине його, щоб не бачити цілих 35 років, повернувшись у той же Казахстан? Та про це пізніше.

«Хохлушка- веселушка»

А поки що юна і весела, скоро перезнайомилася із цілим вагоном студентів, що поверталися з практики. Був серед них і майбутній військовий. «Хохлушка-веселушка» – це він про неї так говорив. Та під кінець подорожі вони обмінялися адресами. І почалося… Але й про це – трішки згодом.

З Галинки вона скоро стала Галиною Григорівною: у Кривоносівській восьмирічці молодій вчительці дали випускний восьмий клас. У класі учні та вчителька тримали дистанцію, а поза школою багато хто з восьмикласниць стали класній керівничці подругами, бо що ж то за різниця у віці – всього 8 років? Серед тих, з ким Галина ділилася потаємним, була Надя Рак.

– Надю, поглянь, що я отримала, – показала Галя конверт, коли увечері вчителька пописала плани, учениця повчила уроки, і вони зустрілися. То був лист від Сашка. Та який! Кілька аркушів списаних віршами про кохання, про розлуку, про вірність.

– Що мені робити, що писати, Надю? Розказати, як корови на вигоні пасу?

– А давай підемо в бібліотеку, – запропонувала Надія.

Кілька вечорів подруги посиділи над томиками поезії, понавибирали, що  до серця припало, і вийшов лист-відповідь не гірший від отриманого.

Минув місяць-другий – відповіді не було.

– Усе пропало, не сподобалося, – мало не плакала Галина.  А на третій місяць – ось він – конверт ще товщий, ніж попередній, і знову ніжні поезії-зізнання на кількох аркушах. І знову подруги-нерозлийвода перечитували поетів, щоб скласти відповідь.

Після п’ятирічного листування прислав паспорт

Так Галина листувалася із Сашком цілих 5 років. А одного разу з конверта разом із листом випав паспорт. Сашко писав, щоб вона віднесла заяву в сільраду, бо він приїде одружуватися.

Скільки було переживань! Батьки не могли зрозуміти, як це донька йтиме заміж невідомо за кого, а вона своєї: «Піду, бо знаю, за кого!» Почали готуватися до весілля. Але в день весілля… він не приїхав. Слів не вистачить, щоб описати цю трагедію: наречена в сльозах, батьки в розпачі, а поговору – на все село.

Однак Сашко через кілька днів приїхав, і Галина дізналася, що військовий не завжди розпоряджається своїм часом.

Тож весілля відгуляли, і забрав Олександр Симоненко свою Галину в Казахстан, де він служив неподалік від космодрому.

Свято вдалося

Ученицям і подругам Галини Григорівни (у центрі) є що розповісти колишній вчительці після 35 років розлуки

І ось через 35 років розлуки Галина приїхала в село разом з молодшою донькою Олесею. Чутка, що приїхала Галина Григорівна, рознеслася між випускниками кривоносівської школи 1970 року дуже швидко, бо багато з них не втрачали зв’язку між собою усі 40 років. Наді Рак (тепер Пазиненко), яка живе у Новодмитрівці, подзвонила Катя Курятник (нині Пуха), бухгалтер Пальмирського цукрозаводу, що була свідком і дружкою на весіллі своєї вчительки. Допомагала всіх зібрати і Ніна Луценко-Заярна, тепер заступник директора однієї із Золотоніських шкіл, та ще кілька однокласників. І за тиждень в школі влаштували зустріч. Що то була за радість! Згадували шкільні вечори, КВНи, і той феєрверк із кавуна, коли переконаний у перемозі своєї команди випускник-восьмикласник Сашко Нечай хряснув принесеним у подарунок суддям величезним кавуном об підлогу прямо перед суддівським столом – за несправедливість. І як готували костюми ХІХ сторіччя до вистави за пушкінським «Євгенієм Онєгіним», де Тетяну грала Ніна Луценко, а Онєгіна – Надя Рак у чоловічому одязі і з приклеєними хвацькими вусиками. Пригадали, як директор школи Настя Денисенко любила ходити боса і не взувалася навіть, коли бігла проводити політінформацію в поле чи на ферму.

80-річна Настя Степанівна – єдина з тодішніх учителів, хто діждався цієї зустрічі, все така ж непосидюча і не по роках проворненька.

Майже всі однокласники, кого розшукали, в рідну школу приїхали з різних областей України і з-за кордону. Тож свято й так удалося.

Ніна ВЛАСЕНКО,
Золотоніський район