Черкаська обласна газета Нова Доба

  – вважає лікар-ревматолог Вікторія Чернова

Пацієнти ревматологічного відділення Черкаської третьої міської лікарні швидкої медичної допомоги дуже поважають свого лікаря Вікторію Павлівну Чернову за високий професіоналізм і уважливе, чуйне ставлення до них. За ті ж самі якості, а ще за готовність у будь-яку мить прийти на виручку, поділитися набутим досвідом поважають її й колеги.

Мама віддала дочку на поруки

А досвід у лікаря-ревматолога вищої категорії Вікторії Чернової солідний. У ревматологічному відділенні вона працює з 1986 року, відколи й закінчила Вінницький медичний інститут. Вона й досі пишається тим, що здобувала освіту саме в цьому навчальному закладі, адже він, за її словами, завжди готував фахівців найвищого класу. До слова,  головний лікар Третьої міської лікарні Олександр Федорук теж закінчував цей інститут.

– Мені дуже хотілося стати лікарем ще змалечку, бо й мама моя була лікаркою, – розповідає Вікторія Павлівна. – Але вступити до престижного ВНЗ тоді було не так-то й просто. Коли ні першого, ні другого разу не пройшла за конкурсом, то духом не занепала. Вирішила взяти бар’єр  настирністю, тож за третім разом вже стала студенткою.

Вікторія Павлівна зізнається, що їй дуже поталанило, бо, коли приїхала в Черкаси влаштовуватися на роботу в Третю лікарню, то мама її просто... віддала на поруки.

– Моя мама, яка була завідувачкою терапевтичного відділення поліклініки, й завідувачка ревматологічного відділення лікарні Аліна Слободяник були подругами, – пояснює Вікторія Чернова. – То мама й каже подрузі: „Вручаю тобі свою доньку, а ти вже постарайся зробити з неї гарного лікаря”. Отак я й потрапила під опіку нашої колишньої завідувачки. Можна сказати, Аліна Петрівна мене з руки вигодувала, навчила мене всього, що я зараз знаю й умію.

Так ото й сталося, що професійним зростанням своєї доньки, яка закінчила ВНЗ за спеціальністю „загальна терапія”, займалася не мама-терапевт, а її подруга-ревматолог.

– Це вже тепер, із давнини пройдешніх років, я дуже шкодую, що багато в чому могла би повчитися в своєї мами. Тепер ті хворі, які потрапляють у ревматологію, уже з більшою довірою й повагою ставляться до мене. Бо колись вони знали мою маму. Стільки ж то років промайнуло, а приємно, що її  досі пам’ятають!

На артрит можна захворіти й від банальної ангіни

У перший рік після закінчення інституту Вікторія Чернова теж проходила інтернатуру. Проходила в тій же лікарні, де працює й понині, але не в терапії, а в ревматології. Каже, що їй сподобалося працювати саме в цьому відділенні, бо під проводом старшої колеги набиралася досвіду й скоро зрозуміла, що буде цим займатися й далі.

– Спеціалізація „ревматологія”  цікава тим, що вона об’єднує, крім захворювань суглобів, яких зараз дуже багато, й захворювання серця, – зазначає Вікторія Чернова. – Тобто, ми одночасно й кардіологи, але з ухилом в ревматичні пороки серця, й терапевти, але з ухилом у профіль терапевтичного лікування суглобів. Наші пацієнти – це ті, котрі не оперуються, не мають травм суглобів, але в них із якоїсь причини вони болять. Вони можуть ходити колами до різних спеціалістів, лікувати свої болячки, але рано чи пізно опиняються в ревматолога. Захворювань суглобів нараховується не менше 100. Причин їх виникнення теж надзвичайно багато, але найхарактерніші – це або інфекція, або слабкість імунітету, або супутні хвороби, котрі призводять із віком до артрозу. Це найпоширеніший у  нашому відділенні діагноз. Артрит – це, на жаль, зазвичай пожиттєвий діагноз. Щоденний прийом ліків у таких випадках просто необхідний. Без цього не можна – суглоби просто не працюватимуть.

За словами пані Вікторії, ревматоїдний артрит може виникнути в будь-якому віці. Приміром, у них у відділенні лежать пацієнти від 16 років до 90. Артрит може стати ускладненням навіть після банальної ангіни. А ангінами в нас хворіють усі – від малого до великого. Проте артрити виникають не в кожного – все залежить від стану імунітету.

Утім, кожен діагноз – індивідуальний. Приміром, дядька Івана, котрому немає ще й 60, але в котрого вже є задавненої стадії псоріатичний артрит, друзі-товариші занесли в палату ревматологічного відділення на руках, бо в того всі суглоби, які тільки в нього не є, заціпеніли. А раніше функціонували нормально. Та все те поволеньки зійшло нанівець після того як він пережив тяжкий стрес після автомобільної аварії. Внаслідок нього розвинувся псоріаз і дав згодом ускладнення на суглоби.

– От такі артрити, як у вас, є найбільш важкими, – пояснює лікарка Чернова своєму тяжкому пацієнтові. – Вони гірше за всіх лікуються. Їх не можна пускати на самоплив і займатися самолікуванням, а ви, певно, цим і грішили...

Дядько Іван кається, що грішив, але тепер божиться, що буде дотримуватися всіх розпоряджень лікаря, поки ще не надто пізно, а стосовно самого лікаря, то хвалить його: „Тямуща жінка, все пояснить зрозумілою мовою: що й до чого, чому зараз є так і що, можливо, буде далі. Бо важливо, на мій погляд, щоб не лише лікар, а й сам пацієнт розумів, наскільки складним є його стан, і який вихід можна з нього знайти. Пацієнт не мусить бездумно приймати призначені йому ліки, а приймати їх свідомо, знаючи, для чого це потрібно”.

„Терпіння б не вистачило”

У родині Вікторії Чернової – четверо медиків: мама, вона сама, її рідна сестра та сестрин чоловік. Але ніхто з її дітей, уже дорослих, не пішов навчатися на медиків. Приміром, молодший син зохотився вчитися на філолога.

– Він, певно, зробив висновок із мого досвіду: наскільки професія лікаря тяжка. Бо ж у мене, часом, не буває ні дня, ні ночі. А ще ж працюю в реабілітаційно-оздоровчому центрі „Астра”. А тут, за такої завантаженості, ще потрібна й самовіддача, й терпеливість, і витривалість, і скрупульозність, – каже Вікторія Павлівна. – Коли мій син на все це дивиться, то й каже: „Ні, на це терпіння мені б не вистачило!”

Володимир БЕЗУГЛИЙ, фото автора