Черкаська обласна газета Нова Доба

Володимир Огнівенко бере участь у різноманітних виставках та конкурсах, і з задоволенням ділиться з охочими секретами своєї майстерності.

У планах – шаржі на політиків. Юлія Тимошенко в нього вже є

Слон, жирафа, носоріг, козак на возі з величезною купою мішків... столик Володимира Огнівенка, який проводив майстер-клас на святі Піддубного, ущент заставлений фігурками. А сам майстер у цей час працює над новим шедевром та ще й охочим показує, як це робити. А такі знайшлися, бо ж пройти мимо такої краси мало хто міг. Питали й про ціну, але господар був категоричним: «Не продається».

– У мене надто мало вільного часу, щоб займатися різьбленням, тож роблю це тільки для душі, – пояснює Володимир Огнівенко, який є заступником селищного голови Чорнобаю. – До того, ж щоб вийшла гарна робота, потрібне натхнення, тож на замовлення чи продаж робити не виходить. Кожна фігурка в мене в одному екземплярі. Рядовий Огнівенко ухитрявся різьбити навіть під час шикування

Захопився різьбою по дереву Володя ще в дитячому садку. У нього був маленький ножик, яким хлопчик і намагався творити свої перші шедеври. Можливо, любов до дерева йому передалася від діда – бондаря, хоча він загинув на самому початку війни, тому навіть батько Володі його не пам’ятає.

– На той час у Звенигородці контурне різьблення було в моді. У початкових класах я почав відвідувати гурток, батьки купили набір інструментів, – розповідає пан Володимир. – Однією з перших моїх робіт була Мадонна з немовлям. Ходив я і на чеканку по металу. А серйозно почав займатися саме деревом уже під час навчання в Уманському педагогічному інституті. Знайшов однодумців-різб’ярів. Ходив у художнє професійно-технічне училище. Мені там дозволяли сидіти на уроках, дивитися що і як.

Не закинув Володимир Огнівенко своє захоплення і під час служби в армії. Воно допомагало йому коротати години чергування по роті. У кишені в нього завжди були маленькі інструменти, якими він ухитрявся скористатися навіть під час шикування на плацу, спеціально обираючи місце в останніх рядах.

«У дереві краще можна передати міміку й емоції людини»

Робота “Козаки пишуть листа турецькому султану” у Володимира одна із найулюбленіших. На жаль, вона була втрачена під час однієї з виставок, але майстер мріє її відновити

Золотий час для заняття улюбленою справою для Володимира Огнівенка настав, коли він викладав у Центрі дитячої та юнацької творчості різьблення й технічне моделювання, а пізніше викладав у школі. Тоді ж, у важкі 90-ті, він намагався й продавати свої роботи, але людям було не до мистецтва, тож бізнес не дуже пішов. Та й не до душі було Володимиру працювати на конвеєр.

– Шукаючи сюжети для моїх робіт, я спочатку копіював глиняні фігурки, зроблені в народному стилі, – розповідає Володимир. – До речі, на дереві краще, ніж на глині, можна передати міміку й емоції людини, її риси характеру, кожну зморшку на обличчі. Мені подобається робити фігурки людей у народному гуморному стилі. Таких робіт виконав чимало: «Кум та кума», «Куми йдуть з шинку», «Козак п’є пиво», «Козаки пишуть листа турецькому султану», «Ярослав сміється» та багато інших. Щоб зробити козаків, які пишуть листа, я спочатку перемалював відому картину в своєму шаржовому стилі, а потім уже за цими ескізами виконував роботу.

Щоб слон чи жирафа вийшли як живі, довелося вивчати їхню анатомію

Для роботи майстер використовує переважно липу, а ще грушу, черемху. Пробував працювати і з чорним деревом, яке його знайомий привіз з Африки. Зробив кілька африканських масок, а потім захотів оформити кімнату в африканському стилі. Тим більше, що Володимир ще захоплюється і вирощуванням пальм, тож африканська флора була забезпечена – не вистачало тільки фауни.

Щоб вирізьбити екзотичних тварин, Володимир Огнівенко, який звик до всього підходити грунтовно, спочатку досконально вивчав їхні фотографії, анатомічні особливості: розташування м’язів, довжина шиї, форма тулуба, носа та ін.

– Наприклад, ті ж носороги насправді дуже різні, – пояснює Володимир. – У чорного африканського носорога рот має форму трикутника, а білі носороги, виявляється, є другими сухопутними тваринами за величиною після слона й мають висоту в холці до 2,5 м, й важать до 3,5 тонни. Те ж саме, до речі, стосується і волів, яких я теж вивчав перед тим, як різьбити. Є індійські воли, африканські, а є й українські. Моїм завданням було зобразити саме останніх, тож звертав увагу на те, яка в них форма та величина рогів, як правильно зобразити форму їхнього горба.

Найбільшою статуеткою в колекції Володимира Огнівенка є жирафа висотою 1 м, яка є окрасою «африканської» кімнати. На виготовлення однієї статуетки майстер витрачає близько місяця, адже вільний час для цього випадає лише вечорами.

Шеф на день народження отримав свою копію

Володимир Огнівенко свої роботи не продає, але часто їх дарує: рідним, друзям, знайомим. Кілька років тому він вирізьбив і свого шефа – незмінного селищного голову Чорнобая, Григорія Злидара.

– Це надзвичайно позитивна людина, багато контактує з людьми, часто говорить по телефону, тож я його таким і зобразив: із мобільним телефоном, щирою усмішкою, – ділиться пан Володимир. – Він поставив статуетку  в кабінеті й іноді показує відвідувачам.

До речі, на посаді заступника селищного голови Володимирові Огнівенку теж допомагає його естетичний смак. У селищі останніми роками побільшало квіткових клумб і вазонів, нових лавочок, облаштовуються дитячі майданчики. Завдяки прагненню керівництва селища облагородити його та прикрасити, Чорнобай не раз здобував перше місце в обласному конкурсі з благоустрою, а цього року зайняв ІІІ місце на всеукраїнському конкурсі, підбиття підсумків якого проходило в Донецьку.

За що б не брався Володимир Огнівенко, він завжди досконально вивчає теорію, а потім вчиться так само досконально застосовувати знання на практиці. Років у 13-14, коли хлопцеві дуже захотілося мати модні на той час штани – «банани», Володя освоїв посібники з крою та шиття, пошив собі штани в стилі «мілітарі»: з накладними карманами та модними застібками-шворками. Після того практикував шиття і надалі, а щоб мати на джинсовому блайзері, теж пошитому власноручно, модну на той час вишивку, почав і вишивати.

Володимир самотужки навчився шити, грати на гітарі та багато чого іншого

Узагалі, все, за що береться Володимир, у нього вдається. Захотів грати на гітарі – купив посібника й навчився, захотів солом’яного бриля – сплів. Потрібне було рало, щоб картоплю підгортати, – він виготовив зварювальний апарат і навчився зварювальним роботам. Розбирається він і в тонкощах роботи комунального господарства, за яке він також відповідає. Це й будівництво, й водогін, і каналізація. Будь-яку роботу заступник селищного голови може виконати сам. Тож і з підлеглих знає, що вимагати.

Родина Огнівенків виховує двох дочок: 17-річну Дарину й 9-річну Софійку. Дівчатка поки що не захоплюються різьбою по дереву, але теж мають художній хист та смак. Дарина добре малює, а Софія  в’яже крючком. Найбільше полюбляє виготовляти в’язаних тваринок, для яких сама малює ескізи й робить розрахунки, а ще – в’яже вбрання для  ляльок, що служать їй за моделі.

Наталія БАКАЛОВА, фото автора та з архіву героя публікації