Черкаська обласна газета Нова Доба

а двоє з них навіть навчаються у вищих навчальних закладах Для представників регіональних і центральних засобів масової інформації «відчинилися» днями двері Черкаської виправної колонії №62, де більшість журналістів відвідала подібний заклад уперше, тому зацікавило їх усе: від умов проживання та праці засуджених до оцінок, які вони отримують у вечірній школі, та професій, які здобувають у професійно-технічному навчальному закладі, що діє на базі колонії.
Нині в Черкаській виправній колонії №62, за словами її начальника Миколи Бондаренка, покарання відбуває близько 1300 засуджених, із яких у вечірній школі навчається менше півтори сотні, ще 90 засуджених здобувають спе-ціальність у навчальному центрі №62.
– Засуджені – досить відповідальні учні, вони хочуть навчатися і розуміють, що їм це потрібно, а відтак і дуже стараються, – розповідає директор Черкаської вечірньої (змінної) школи ІІ–ІІІ ступенів Черкаської міської ради Олена Саєнко. – Найлегше їм даються гуманітарні науки, а найбільше подобаються англійська мова та інформатика. Комп’ютерів у навчальних класах Черкаської виправної колонії № 62 два десятки, цього цілком достатньо, щоб усі засуджені могли не тільки ознайомитися з їхньою роботою, а й здобути певні навички. Та й загалом: і матеріальна база, і кадрове забезпечення у вечірній школі більше ніж достатнє для того, щоб усі охочі засуджені могли отримати якісну освіту й використати здобуті знання для нормального життя на волі.
У загальноосвітньому закладі ЧВК №62 для навчання засуджених обладнано п’ять класів, серед яких і комп’ютерний, усіма необхідними підручниками та шкільним приладдям вони також забезпечені. Навчає учнів дев’ятеро професійних педагогів, серед яких  семеро жінок. Щодо успішності засуджених у навчанні, то здебільшого вчителі вечірньої школи оцінюють її як достатню, аби здобути спеціальну чи навіть вищу освіту. І охочих зробити це чимало.
– Цього року бажаючих навчатись у професійно-технічному навчальному закладі, що діє на базі колонії, набралося близько двох сотень, але прийняли ми тільки 90, – розповідає заступник начальника управління – начальник відділу організації виробництва, маркетингу та інженерного забезпечення управління Державної пенітенціарної служби України в Черкаській області Ігор Гадіон. – У ПТУ засуджені можуть здобути такі професії, як токар, слюсар, зварювальник, столяр, електрик і швачка. Професії ці, звісно, робітничі, але саме вони сьогодні одні з найзатребуваніших на ринку праці. Тому після десяти місяців безкоштовного навчання на базі середньої ос-віти засуджений може отримати диплом державного зразка, у якому ніде не йдеться про те, що він виданий у колонії. І вже з цим дипломом після звільнення зможе влаштуватися на роботу.
Більше того, знання, котрі засуджені отримують у загальноосвітньому закладі Черкаської виправної колонії №62, стають базовими для здобуття не тільки спеціальної, але й вищої освіти.
– У колонії відбувають покарання двоє засуджених, котрі вступили до вищих навчальних закладів і дистанційно в них навчаються, – розповідає заступник начальника управління – начальник сектору соціально-виховної та психологічної роботи управління Державної пенітенціарної служби України в Черкаській області Андрій Стрижов. – Поштою вони отримують завдання, виконують їх і відсилають у вищий навчальний заклад, а під час сесії педагоги самі приїжджають до колонії та приймають у них іспити й заліки. Причому варто відзначити, що навчаються наші засуджені досить непогано.
33-річний киянин Віталій Вікторович закінчив вечірню школу при колонії торік, відразу ж пройшов зовнішнє незалежне оцінювання і набрав достатню кількість балів, аби вступити до вищого навчального закладу.
– Я обрав інститут у Миколаєві, де вже рік навчаюся на бізнес-психолога, – розповідає засуджений. – Психологом я мріяв стати давно, але на волі отримати вищу освіту мені не вдалося, та й життя так склалося, що не до навчання було. Нині ж я маю можливість і вчитися, і проходити практику одночасно, адже засуджені – це саме той контингент, якому потрібна посилена психологічна увага. І хоча я тільки почав навчатися, але мені настільки це подобається, що отримую лише високі оцінки. Аби здобути диплом, мені потрібно провчитися ще три роки, а там зовсім небагато залишиться до звільнення. Тому планую свою майбутню роботу пов’язати саме з психологією і спо-діваюся, що моє минуле не стане в цьому на заваді. Адже я стараюся гарно вчитися, щоб люди оцінили мене за здібностями, а не за помилками минулого, про які я шкодую і які дуже хочу виправити.
З Віталія Вікторовича бере приклад чимало засуджених, причому незалежно від  минулого і від віку. Миколі Олександровичу вже 68, але він вважає, що вчитися ніколи не пізно й здобуває у професійно-технічному навчальному закладі при колонії спеціальність слюсаря.
– До звільнення мені залишилося всього два роки, – розповідає він. – А на волі доведеться заробляти на життя, от я і подумав: а чому б мені на старості літ не вивчитися на слюсаря. По-перше, дуже цікаві заняття, а по-друге, працювати ж на волі потрібно, а вчити мене там навряд чи хтось буде.
Рятівним кругом для таких, як Віталій Вікторович, Микола Олександрович і решта засуджених, котрі, як правило, не мають освіти, вважає заступник начальника відділу діяльності виховних колоній, загальноосвітнього та професійно-технічного навчання засуджених Департаменту кримінально-виконавчої інспекції та соціально-психологічної роботи із засудженими Лариса Полянська, навчальні заклади, що діють на базі установ для відбування покарань.
– У людей, котрі потрапляють за ґрати, життя, як правило, склалося так, що якісної бодай навіть середньої освіти отримати вони з різних причин не змогли, – говорить Лариса Василівна. – Тому навчальні заклади при установах для відбування покарань для них як рятівний круг, як, можливо, останній шанс у житті отримати освіту та здобути спеціальність, аби потім вийти на волю «озброєними» для адаптації до життя в суспільстві. Більше того, якісна освіта – це одна з найважливіших основ для виправлення засуджених, для підняття рівня їхнього інтелекту, для зміни світогляду, для формування кращих принципів і поглядів на життя. Приємно, що в таких установах, як Черкаська виправна колонія №62, створено найкращі умови для того, щоб засуджені не тільки відбували покарання, а й навчалися. А той показник, що деякі з них після закінчення вечірньої школи вступають до вищих навчальних закладів, тобто набирають для цього достатню кількість балів, є ніби лакмусовим папірцем, котрий показує рівень якості освіти в колонії. Адже засуджені – це люди з особливими потребами в освіті, і те, що в установі для відбування покарань ці потреби забезпечують, важливо й для самих засуджених, і для суспільства, в якому вони житимуть після звільнення.
Не менше за навчання засуджених журналістів зацікавило і їхнє дозвілля, особливо напередодні Новорічних свят. Адже по який би бік ґрат не була людина, їй усе одно хочеться свята.
– Новорічні свята в колонії відзначають завжди, – розповідає Микола Бондаренко. – 31 грудня і 1 вересня засуджені не виходять на роботу, а проводять вільний час так, як забажають: грають в ігри, займаються спортом, дивляться телевізор, читають. Вечеря перед новорічною ніччю та сніданок першого дня нового року завжди святкові. У ці дні для засуджених готують за особливим меню, а також пригощають цукерками, фруктами та печивом.
Крім того, у клубі колонії щороку обов’язково проходять святкові концерти, у яких беруть участь і самі засуджені, і члени благодійних організацій.
– До Нового року залишилося більше тижня, а ми вже прикрасили наш клуб і нарядили святкові ялинки, – розповідає 30-річний засуджений Леонід (на фото), котрий уже кілька років поспіль виконує обов’язки завклубу. – Усе оформлення для зали ми робили своїми руками. Стелю, приміром, прикрасили гірляндами, які, як у дитинстві, вирізали з прочитаних журналів і склеювали між собою. І робити щось своїми руками було цікаво, і красиво вийшло. Ми всі стараємося, адже свята цього дуже чекаємо, хто вміє співати чи має інші таланти, заздалегідь готується. У нас навіть конкурс на роль Діда Мороза проходить. Головне, щоб він був красномовним, веселим і вищим за Снігуроньку, роль якої завжди виконують представники благодійних орга-нізацій, котрі допомагають нашій колонії.
Святкова ялинка, концерти, особливе меню та вихідні засуджені вважають більш ніж достатнім новорічним подарунком, адже інших дарувати тут не заведено. Як розповідають засу-джені, найбільше в новорічну ніч вони бажають один одному якнайшвидше повернутися додому.
Інна ОНИЩЕНКО, фото автора