|
 – розповідає мама 6-річної Алінки Стрілець, яку лікарі виписали додому помирати
Поліпшення стану онкохворої дівчинки дало їй шанс на життя,
але для продовження лікування терміново потрібні гроші
Про Алінку Стрілець, яка потребувала термінової пересадки кісткового мозку, „Нова Доба” писала у квітні (№ 32 від 20.04.2010 р). Тоді її рідні намагалися знайти 200 тис доларів для операції в Білоруському центрі гематології і трансплантації кісткового мозку, адже в Україні пересадки кісткового мозку від нерідного донора поки що не проводять. Завдяки тому, що люди відгукнулися на біду цієї родини, вдалося назбирати частину суми й розпочати лікування в Білорусі. Але після першої високодозної хіміотерапії стан дитини різко погіршився. Ракові клітини, бласти, які до лікування знаходили лише в кістковому мозку, з’явилися і в крові. Їхня кількість сягнула загрозливих 56%. Продовжувати лікування не було сенсу, й білоруські лікарі виписали дитину додому – помирати...
У Алінки боліло все тіло
– У нас у Черкасах немає хоспісу для дітей, – зі сльозами на очах розповідає мама дівчинки Леся Стрілець. – А залишатися вдома з такою хворою дитиною мені було страшно. Спочатку в неї дуже боліла спина, а потім і все тіло. А я ж не знала, як їй допомогти, знеболити. Потрібна була професійна допомога. Тому я попросилася, щоб нас поклали до Черкаського онкодиспансеру. Надії вже не було ніякої. Стояло питання, чи потрібно Алінці вливати кров, аби бодай якось поліпшити її стан. Лікарі попереджали, що може стати ще гірше, але я наполягла...
Як і попереджали лікарі, стан дитини дійсно погіршився. Складалося враження, що вона не доживе до ранку. У відчинене через задуху вікно чувся зловісний крик сича.
– Я не могла знайти собі місця, – пригадує ту страшну ніч пані Леся, – я плакала й молилася, плакала й молилася. На ранок вся запухла від сліз. Але диво, про яке я молила Бога, сталося: доці стало краще...
Поступово дівчинці перестали колоти наркотики, біль минув, вона стала жвавішою. Поліп-шення її стану підтвердили й аналізи. У крові ракових клітин не знайшли, а в кістковому мозку їхня кількість із 87% зменшилася до рекордних 13 %.
 Гроші Міністерство виділило, але поки що тільки на папері
Поліпшення стану дів-чинки стало повною несподі-ванкою і для самих лікарів.
– Я думаю, що це запізніла реакція на проведену в Білорусі високодозну хіміотерапію, – пояснює завідувачка Центру дитячої онкології та гематології Черкаського онкодиспансеру Ірина Іванова. – Дівчинка дійсно була в дуже тяжкому стані. Білоруські лікарі прописали їй навіть не підтримувальну, а просто симптоматичну терапію. Мама давала Алінці ті таблетки, але, зрозуміло, що від них дитині ліпше не ставало. Ми також розуміли, що мало чим зможемо допомогти в цій ситуації, але відмовити тяжко хворій дитині не могли. Після госпіталізації ми змінили тактику лікування, щодня переливали їй кров.
Лікарі кажуть, що нинішнє поліпшння стану дитини ще не можна назвати ремісією, але воно вже дає їй шанс на одужання. Щоб це відбулося, їй необхідно терміново їхати в Білорусь і проходити ще один курс високодозної хіміотерапії, щоб можна вже було готувати дитину до трансплантації кісткового мозку. Комісія Міністерства охорони здоров’я України з питань направ-лення на лікування за кордон ще в травні прийняла рішення про виділення з державного бюджету коштів на лікування Алінки – 200 тис доларів. Постійна комісія Черкаської обласної ради з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства також нині клопочеться про якнайшвидше виділення коштів на лікування дівчинки. Але коли вони будуть виділені – невідомо. Це може бути цього року, а може, і наступного. У Алінки немає так багато часу. Її життя нині рахується на дні.
– Нині ми намагаємося з допомогою підтримувальної терапії якомога довше протримати Алінку в стабільному стані, але це тиждень-два. Дівчинку потрібно негайно відправляти на лікування. Інакше буде запізно щось робити, – наголосила лікар Ірина Іванова.
На гострий лімфобластний лейкоз Алінка Стрілець захворіла, коли їй було лише 2 роки
Мама забила тривогу, коли дитина раптом стала дуже кволою, два місяці не могла видужати від застуди. Коли ж у Алінки почали лопати капіляри на шкірі, мама сама, без направлення, повезла її до онкодиспансеру. Там і встановили страшний діагноз – у крові Алінки виявили 98% бластів – ракових клітин. Два роки дівчинка лікувалася в Черкаському онкодиспансері, проходила курси хіміотерапії. Цілий рік хвороба не давала про себе знати. Алінка була жвавою, веселою, любила танцювати, малювати, готувалася до школи. Але минулої осені в неї сильно заболіла голова. Звернулися до дільни-чного лікаря, здали аналізи, але нічого не виявили. Два тижні вона почувалася погано. Тож мама знову повела її на обстеження до онкодиспансеру. Вия-вилося, що, крім крові, рак уразив і нервову систему.
І знову лікування, хіміотерапія...
Незважаючи на тяжку хворобу, Алінка росте дуже життєрадісною дівчинкою і не по роках розумною. Вона вірить у своє одужання, мріє піти до школи, а коли виросте – стати лікарем, щоб лікувати хворих дітей. Вона мужньо переносить лікування та біль.
Тільки одного разу, коли лікарка мала їй зробити чергову пунк-цію зі спинного мозку, вона не витримала й сказала:
– Мені ж буде дуже боляче. А це все одно не допомагає. Ви ж мене так любите, обіймаєте. Навіщо ж ви робите мені боляче?
Почувши таке, лікарка просто не змогла тоді зробити маніпуляцію.
– Алінка провела в онкодис-пансері півжиття, – каже Ірина Іванова. – Ми всі прив’язалися до неї, дуже її любимо, робимо все можливе, щоб підтримати цю мужню дівчинку в боротьбі за життя.
На порятунок дівчинки залишається кілька днів
Алінка дуже гарно малює. Кажуть, що це малюнки ніби дорослої людини. Та й мислить вона по-дорослому.
Нещодавно побачила по телевізору сюжет про те, що губернатор пообіцяв добудувати дитячу лікарню. І вирішила піти до нього й попросити, щоб він також виділив гроші на обладнання ігрової кімнати для маленьких пацієнтів онкодиспансеру. Щоб там був батут, сухий басейн. Адже їхнє лікування проходить в особливому режимі. Щоб не підхопити якусь інфекцію, вони не можуть виходити на вулицю чи гратися в розважальному комплексі.
Та плани маленької Алінки нині повністю залежать від того, чи зможе її мама найближчими днями знайти необхідні кошти на лікування. Коли лікарі Білоруського центру гемато-логії і трансплантології кісткового мозку почули про несподіване поліпшення стану маленької пацієнтки, сказали, що чудес не буває. Але, ознайомившись із результатами аналізів, погодилися продовжити лікування. Там навіть згодні починати лікування, не чекаючи проплати від українського МОЗу, але за умови, що будуть перераховані кошти за типування (перевірка на сумісність клітин хворої та донорських, що проводиться в Німеччині), а це – 3 тис євро плюс за послуги донора, які коштують 15 тис доларів.
Дістати ці гроші родині ніде. Леся Стрілець виховує дівчинку одна, має ще й старшу дочку, отримує 900 грн по догляду за дитиною. Родина вже 2 роки не платила за квартиру. Тому вся надія нині лише на добрих людей.
– Я сподіваюся на те, що, можливо б, відгукнулися на наше прохання якісь підприємства чи благодійні фонди, адже ці гроші потрібні лише на кілька місяців, – каже пані Леся. – Після того, як надійдуть кошти, виділені Міністерством, ми зможемо повернути надану нам суму.
Леся Стрілець висловлює велику подяку всім, хто відгукнувся на її прохання про допомогу навесні, завдяки чому дівчинка пройшла один курс хіміотерапії в Білорусі. Каже, що відгукнулися як черкащани, так і люди з інших областей України. Тепер вона змушена ще раз просити про допомогу, аби її донечка могла жити.
Наталія БАКАЛОВА |
Резонанс 
