Черкаська обласна газета Нова Доба

Узимку Тамара Кіндратівна змушена обігрівати квартиру електрокаміном

До найближчої аптеки дістатися можна тільки на таксі

Нині в Орбіті трохи більше сотні жителів. Заселені тільки 80 квартир двох п’ятиповерхівок. Ці рештки колись квітучого містечка справляють гнітюче враження. На півдорозі між містом і селом вони ніби загубилися від решти світу в сосновому лісі.
Неподалік жилих будинків — дві дев’ятиповерхівки. Колись тут були гуртожитки. Нині —  уцільна пустка без вікон та дверей, лишилися самі каркаси.
– Кілька років тому будівлі викупив один підприємець. Приміщення обійшлися йому в триста п’ятдесят тисяч гривень, – розповідає перший заступник голови Чигиринської райдержад-міністрації Олексій Чигирик. – Відтоді усе так і стоїть без діла.
Дорога від Чигирина до Орбіти вимощена величезними бетонними плитами. Викладена ще в часи будівництва атомної станції, вона так і не потрапила на облік до облавтодору, а тому транспортного сполучення із райцентром тут не передбачено.
–          Пускати рейсовий автобус не маємо права. Адже в разі аварії, вина ляже на водія. Кому ж така відпо-відальність потрібна, – відказує Олексій Феофанович.
Тож місцеві, більшість з яких пенсіонери, аби дістатися до найближчого населеного пункту, змушені наймати таксі.
– Їду в аптеку за валідолом, а за дорогу плачу тридцять гривень, – зітхає місцева жителька 84-річна Тамара Болоніна.

Без опалення – сімнадцять квартир

Пані Тамара до Орбіти перебралася п’ять років тому. Раніше пенсіонерка жила в Дніпропетровську. Велике місто жінка покинула заради чистого повітря.
– Дуже хворію, маю проблеми із серцем, тож й вирішила переїхати в невеличке містечко, без шуму та вихлопних газів, – розказує Тамара Кіндратівна.
Та спокійне комфортне життя на схилі років так і лишилося для пані Тамари мрією. У новій квартирі пенсіонерка живе без газу та опалення.
Річ у тім, що на початку року до Орбіти було прокладено газ. До житлових будинків труби підвели за рахунок держави, а от безпосередньо до квартири комунікації кожен житель мав підключати самотужки. Далі мешканців попередили, що стару котельню, яка не справляється із обігрівом квартир, будуть закривати. Тож кожен має переходити на індивідуальне опалення. На думку місцевої влади, такі зміни – єдиний шлях до вирішення багаторічних наболілих питань.
– Але що ж робити тим, у кого грошей на устаткування немає. Підрахувала, що на все треба 12 тисяч. А де ж їх узяти? Із мізерної пенсії, – бідкається Тамара Кіндратівна. – Аби вижити, обігрівала електрокаміном одну кімнатку, їсти варила на електро-плитці. А тепер рахунок на-дійшов на 400 гривень. Викручуйся, як знаєш.
Із заселених квартир без опалення лишилося 17. У їхніх мешканців, як і в Тамари Болоніної, не виходить зібрати кошти для встановлення необхідного обладнання.
– Людей зрозуміти можна, нині всім непросто, особливо коли жити доводиться на невеличку пенсію. Але оплатити роботи з місцевого бюджету немає змоги. Зрештою, радянські часи скінчилися, треба переходити на ринкові відносини, – переконаний Олексій Феофанович.
Чимало жителів із таким підходом погоджується і про переоснащення відгукується позитивно.
– Раніше, коли працювала котельня, у квартирі температура вище тринадцяти-п’ятнадцяти градусів не піднімалася. А як надворі були морози, то в помешканні від холоду зуб на зуб не попадав, – долучається до розмови ще одна місцева жителька Катерина Петрівна. – За проведення газу й опалення заплатила десять тисяч.
Аби назбирати потрібну суму, жінці довелося позичати гроші у знайомих. Щоб розрахуватися, «сиділа на самому хлібі та воді».
– Хто поставився до ситуації відповідально та з розумінням й почав заощаджувати, нині зимує в теплі й не скаржиться, – переконаний пан Чигирик. – Двох літніх одиноких людей, які самотужки не справлялися із ситуацією, на зимовий період поселили до територіального центру. Решта ж запевнила, що обходитимуться електрообігрівачами.

Уміст заліза у воді перевищує норму втричі

Поки дехто з місцевих скаржився заїжджим журналістам на ситуацію із опаленням, решта   принагідно обступила зі своїми черговими проблемами чиновника. Виявилося, цього разу жителів турбує питання вивозу сміття.
– Уже півтора місяця як баки повні, уся територія довкола – у непотребах. Добре, що зараз прохолодно. А якби літо та спека, від смороду, певне, й помліли б, – скаржиться Ольга Петрівна. – Комунальні платимо й маємо таке терпіти.
Виявляється, аби вивезти сміття із настільки віддаленого кутка, потрібно окремо наймати машину. За послугу необхідно сплатити 200 грн. Та не всі жителі згодні на такі витрати. Поки сперечаються й шукають відповідального за збір коштів, куток фактично потопає в смітті.
Крім вивозу побутових відходів, проблемною залишається і якість питної води. Уміст заліза тут перевищує норму втричі.
– Пробурили не одну свердловину, та нормального джерела так і не знайшли, – коментує Олексій Чигирик. – Аби вирішити питання, торік ввійшли в державну програму. Ось нарешті під проект виділили 500 тисяч гривень. Кошти підуть на встановлення станції доочистки води. Також буде зроблено бюветну свердловину, з якої подаватиметься чиста вода для приготування їжі.
Відсутність транспортного сполучення, нормальної питної води, проблеми з опаленням та вивозом сміттям… Здається, тут скрізь, де не поглянь, усе не гаразд. Колись квітуче й успішне містечко Орбіта нині перетворилося на суцільну проблему. Свого часу місцева влада виступила із пропозицією розселити людей по найближчих  селах. Та дійти згоди в цьому питанні так і не судилося. Більшість погоджувалася міняти невеличкі квартирки лише на пристойне житло у багатих селах. Звісно, аби задовольнити потреби кожного, не вистачило коштів.
Тепер ведеться добре всім. І владі, що вкладає чималі кошти в інфраструктуру занедбаного кутка без перспектив на майбутнє. І самим жителям Орбіти, більшість із яких — пенсіонери. Одні на схилі літ живуть у холоді, бо не мають грошей на опалення, інші – в голоді, бо всю мізерну пенсію віддають на погашення кредитів.
Світлана ЛАЗОРЕНКО, фото автора