Черкаська обласна газета Нова Доба

Нещодавно «НД» опублікувала великий матеріал, присвячений розвитку сімейної медицини на Черкащині (див. № 100 від 13.12.2011). Публікація   викликала великий резонанс серед читачів. Зокрема, поділитися своїми думками про сімейну медицину та її подальшу долю в нашій області висловив бажання Микола Клімов, заслужений лікар України, який 12 років пропрацював у головному управлінні охорони здоров’я та медицини катастроф Черкаської облдержадміністрації і був біля витоків заснування сімейної медицини.

Суть реформи – у зміцненні первинної ланки
– Введення сімейної медицини – це серйозна реорганізація нашої галузі, тому тут не може бути без проблем і помилок, – говорить Микола Євтійович. – На жаль, первинна ланка наразі в тому стані, який можна визначити як найслабшу ланку в системі охорони здоров’я. Причиною цього є те, що протягом десятиліть ми дуже звужували спеціалізацію медиків (у пошані були кардіолог, невролог, окуліст – вузькі фахівці, до яких дільничний лікар лише направляв пацієнта),  у результаті чого вторинна ланка зміцнилася, а первинна навпаки — занепала. Підготовка спеціалістів дуже знизила свій рівень, а зарплати стали геть принизливими. Тому головна суть реформи – у зміцненні цієї первинної ланки.
На думку пана Клімова, в першу чергу має змінитися сама ідеологія медичної справи. Сімейні лікарі отримали надзви-чайно великий обсяг роботи, водночас, хоча їм і підняли заробітну плату до рівня хірургів, але це все одно менше, ніж обіцяли. Зате норматив кількості обслуговування має бути не 3 тисячі осіб, а лише 1 200, причому всіх: і дітей, і дорослих. Ще одна важлива умова роботи сімейного лікаря – наявність транспорту та необхідного обладнання. За таких умов і нормативів навантаження вже не має вигляду непідйомного.
– Сімейний лікар має бути і лором, і неврологом, й окулістом, має вміти зробити невеличкі хірургічні операції. Людина не повинна з банальним радикулітом шукати невропатолога, – продовжує пан Клімов. – У середньому людина звертається до лікарів десь разів 10 на рік. В області це – 12 — 13 мільйонів звернень. Але 80 відсотків із них починаються і закінчуються в поліклініці. Тому саме первинній ланці й повинно бути надано найбільше уваги.

Реформа – це не зміна табличок

– Протягом дванадцяти років моєї роботи в управлінні ми підготували майже 400 лікарів сімейної медицини, – розповідає Микола Євтійович. – Порівняно з розвиненими країнами це, звісно, небагато, бо там 40 — 50 відсотків лікарів – сімейні. Але робимо, що можемо. Готувати таких фахівців нашій області важко ще й тому, що не маємо бази для такої підготовки. В інших областях є медичні інститути, у столиці – тим більше. У нас їх немає. А до Києва люди не хочуть їхати, бо відриватися від своєї амбулаторії, від домівки на півроку – це справді складно. Тому ми почали створювати виїзні цикли спеціалізації, на які направляли терапевтів. Ці цикли проходили на базі наших обласних лікувальних закладів (обласної лікарні, кардіоцентру, медколеджу, інших установ). Підготовка здійснювалася за 20-ма спеціальностями, було запрошено відповідну кількість професорів, створено центр підвищення кваліфікації медичних працівників і в ньому відкрито кафедру сімейної медицини. Тут працювали й наші науковці, які стали заради цієї справи викладачами, і професура медичної академії.
На думку Миколи Євтійовича, зменшення кількості вузьких спеціалістів та збільшення частки сімейних лікарів призведе до того, що перевага надава-тиметься не стаціонарному, а амбулаторному лікуванню або ж лікуванню в денних стаціонарах. Кошти, які  держава використовує на медичну галузь, будуть таким чином витрачатися більш раціонально, тим більше, що первинна допомога фінансувати-меться з місцевих (міських та районних бюджетів), а з обласного бюджету гроші йтимуть на вторинну та третинну ланку. Пан Клімов упевнений, що це зміцнить первинну ланку і фінансово, і кадрово.
– Буде введено індикатори якості здоров’я – така собі оцінка роботи сімейного лікаря та його медичної сестри, від яких залежатиме фінансування закладу. Такими індикато-рами стануть смертність, народжуваність, кількість запущених випадків тубер-кульозу, онкозахворювань, гіпертонії тощо, – уточнює пан Клімов.

Слабкі місця реформи

У своєму погляді на реформування медичної галузі пан Клімов намага-ється бути об’єктивним. Він вважає, що запропонована реформа має й певні слабкі місця. Це в першу чергу те, що вона не мала масового обговорення навіть у медичному середовищі.
– Якби медики обгово-рювали її положення, пропустили, як-то кажуть, через себе її ідеї, то вона стала б і зрозумілішою, і ближчою кожному медпрацівнику, а значить, вона впрова-джувалася б ефективніше, – говорить Микола Євтійович.
Другий недолік – те, що законодавча база України не готова до введення в дію деяких положень реформи, що, до речі, доволі часто в нас трапляється.
Останнє зауваження Миколи Клімова – реформу треба було одно-часно впроваджувати в усіх регіонах, а не визначати пілотні, де вона йде повним ходом, і звичайні, які, звісно, будуть відставати. Таким чином, регіони країни опинилися в неоднакових умовах, зокрема, й щодо фінансування цих реформ. І нарешті, реформа дуже розтягнута в часі, що також не сприяє плідній роботі над її впровадженням у дію.
Світлана СОБОЛЬ