Субота, 19 травня 2012 р.
Головна Резонанс Схоже, могили можуть самотужки пересуватися…
Схоже, могили можуть самотужки пересуватися… Друк E-mail
Понеділок, 16 січня 2012 16:42

— Могила була тут, а тепер там, у хащах, — показує Микола Петрович

— Могила була тут, а тепер там, у хащах, — показує Микола Петрович

На місці так званого польського кладовища в Смілі, як стверджують краєзнавці, колись був дерев’яний замок. Що це не вигадка, підтверджують й археологічні розкопки, а також місце розташування кладовища. Воно постало на пагорбі над Тясмином. Це з одного боку. А з іншого до нього туляться приватні будинки. Проте й зараз видно, що раніше тут був глибокий і широкий рів, імовірно, наповнений водою.
Очевидно, найстарішим надгробком зараз на кладовищі є козацький, або, як заведено казати, мальтійський хрест. Якого козака й коли під ним поховали, дізнатися вже неможливо: хрест майже вріс у землю, надпису, якщо він і був, від давності не видно. Подібні хрести мені доводилося бачити на кладовищі в селі Парутиному (колишня Ольвія) Очаківського району Миколаївської області й у Суботові на Чигиринщині. Смілянський хрест розташований просто біля урвища. Якщо не дивитися на шприци, які залишили біля нього наркомани, на порожні пляшки й інший мотлох, а подивитися вдалечінь, відкривається неймовірної краси краєвид: унизу — мальовнича річка, а за нею — поля й ліси. Здається, що ось просто зараз на обрії з’являться татари або гайдамаки, які теж штурмували фортецю, і розпочнеться бій. Та, обернувшись, бачиш не фортецю, а напівзруйноване кладовище, яке заросло хащами так, що не до кожної могили й підійдеш.
От у це глухе, сумне місце мене привів читач нашої газети, який назвався Миколою Петровичем. Він завітав до корпункту „Нової Доби”, довго кахикав і вмощувався в кріслі, а тоді повідомив: „Я зіткнувся з таким, чого пояснити не можу. Давно читаю ваше видання й бачу, що „Нова Доба” не боїться братися за найрізноманітніші, найгостріші теми, тому й прийшов до вас. Боюсь, що в іншому місці мене матимуть за божевільного. А ви, може, зацікавитеся? Однак і вам називати прізвища не буду. Незручно на старість  у дурні пошитися. Та поділитися з кимсь про те, що виявив, мушу, бо несила носити це лише в собі”.
Далі Микола Петрович розповів таке!.. Хоча мій гість декілька разів і наголосив, що ніколи не вірив у жодну чортівню. Більше того, він і зараз схиляється до комуністичних ідей, які відкидають віру в надприродні явища. „Донедавна  (принаймні для себе) усе міг пояснити законами фізики, хімії, недолугістю наших органів чуття тощо. Але, зрештою, зіткнувся з таким явищем, перед яким мої знання і досвід безсилі…”.
Якщо коротко, Микола Петрович не виявив на своєму місці могили прабабці. Спочатку він не повірив своїм очам. Потім вирішив, що переплутав місце. Потім – що її зруйнували грабіжники могил, а сліди злочину приховали. Але згодом виявив могилу в хащах, метрів за двадцять від того місця, де вона була раніше…
– Я українець, і прізвище в мене українське, – гаряче доводив співрозмовник. – Але якось побував у гостях у далекого родича, що багато часу витратив на дослідження нашого родоводу. Він і виявив, що наша спільна прабабця по маминій лінії була полькою. І поховано її на польському кладовищі в Смілі. Разом із ним ми знайшли могилу прабабці. Це було в 60-ті роки. Тоді кладовище не було ще  таке занедбане. А потім на ньому святотатці почали руйнувати надгробки, ламати огорожі. Воно заросло, а згодом дійшло навіть до того, що вандали взялися за розкопування й руйнування склепів. Кажуть, дехто в Смілі на цьому зловісному „промислі” нажився. Руйнівники могил і зробили зрештою з кладовища, на якому можна було б проводити екскурсії з історії краю, моторошний, безладний закуток. А тут були високохудожні надгробки на польських могилах, тут поховано партизан, підпільників, учасників визволення Сміли від гітлерівських загарбників… Не дивно, напевне, що з нього вже почали тікати могили. Хоча хіба таке можливе?..
Чи варто й казати, що дивний відвідувач мене просто ошелешив. Тож, коли він запропонував мені пройтися з ним і переконатися, що неможливе таки сталося, я не зміг відмовитися. Привабливість таємниці, підсвідома віра в надприродне бувають сильнішими за аргументи розуму.
Кладовище зустріло нас хащами, руїнами й сміттям. На всьому лежала печатка приреченості. Навіть дерева мали якийсь хворобливий, покалічений, пригнічений вигляд. Пахло вогкістю і затхлістю, а колишня напівзруйнована капличка вночі зійшла б за притулок вампірів.
Микола Петрович ішов упевнено. Він швидко знайшов і вказав на те місце, де була похована його бабця, а тоді провів мене через хащі до нового місця розташування її могили. „Як це розуміти?!” – розпачливо вигукнув, дивлячись на мене з надією.
Я не знав, що йому відповісти. Могила мала природний, зважаючи на вік і стан кладовища, вигляд. Жодних слідів стороннього втручання, які б свідчили про те, що її хтось переносив, видно не було.
– А, може, ви все-таки щось переплутали? – несміливо запитав я.
–Так і знав, що мені ніхто не повірить. Тому нікому, крім вас, про це і не розповідав, – сумно й приречено відказав на це Микола Петрович. – Розумію, що в таке повірити важко. Але  знаю, що це так. Як мені тепер із цим жити?
Ми попрощалися, і мій пригнічений відвідувач пішов. А я ще довго ходив кладовищем, міркуючи над тим, якими дивними й нерозумними бувають люди. Здається, смерть – єдине, перед чим усі рівні й від чого не відкупиться ніхто. Тож ми, як належить, ховаємо рідних, що упокоїлися, відвідуємо їхні могили, згадуємо про них у поминальні дні. Начебто кожен із нас має глибоку пошану до поховань, кладовищ, бо кожен знає, що колись теж там буде. Але водночас є ниці людці, які можуть зруйнувати надгробок, розкопати могилу в пошуках дорогоцінної речі, котра належить померлому! Як до такого можна дійти? То, може, те, що сталося, якщо вірити Миколі Петровичу, є якимось знаком нам?
Я йшов із кладовища замислений і раптом згадав, що в мене є давній знайомий, котрий кохається в різних таємницях, дивовижах, загадках, збирає відповідну літературу. Ноги самі принесли до нього.
– Блукаючі могили… – зацікавлено мовив він після моєї схвильованої розповіді. – Читав я про таке. – Товариш покопирсався у своїх зшитках, а тоді зацитував:
– У шотландському місті Гленсвіл 1928 року виявили, що могила сера Роджена Хейзлема перемістилася на 200 метрів від того місця, де його було поховано.
1740 року пастухи в Німеччині, які переганяли стадо, несподівано побачили могилу з надгробним каменем на березі річки. Вони проходили цією дорогою безліч разів, але ніколи там могили не було. На камені виднівся напис: „Тут покоїться Христина Бауер, парафіянка церкви Равенсбурга”. Священик, до якого звернулися пастухи, був приголомшений, адже  прекрасно пам’ятав, що Бауер поховали в престижному місці церков-ного кладовища за її значний внесок у церковну скарбницю… Він пішов на кладовище, та на місці могили виявив порожню і рівну ділянку землі. При свідках розкопали обидва місця і, всупереч здоровому глузду, прах Бауер виявили на березі річки.
Не менш дивовижним є і випадок, який стався 1989 року у фермерському селищі Фолікрік (Західний Канзас, США). Тамтешній фермер Джо Берні одного чудового ранку побачив стару могилу просто серед свого двору… Переляканий чоловік викли-кав поліцію. Могилу огля-нули й на глибині близько півметра виявили зотлілу труну із залишками скелета, який вріс у землю. Тільки з допомогою екскаватора вдалося вийняти труну й перезахоронити. Чиї то були залишки і яким чином вони раптом потрапили на ферму, яка далеко від міста й кладовища, ніхто пояснити не зміг. Хоча фоторепортаж про цю таємничу пригоду облетів чимало засобів масової інформації США.
Отже, якщо Микола Петрович говорив правду, а не вірити йому в мене немає підстав, то те, що він повідомив, не є немож-ливим, хоч і залишається не менш незбагненним. Більше того, виявляється, деякі африканські племена й жителі полінезійських остро-вів уживають спеціальних запобіжних магічних заходів, щоби могили, як вони кажуть, „не пішли”. Ана-логічно вчиняють жерці культу вуду на Гаїті. Схоже, ми ще багато чого не знаємо й не завжди можемо пояснити навіть те, що бачимо на власні очі. Проте навіщось могила на польському кладовищі в Смілі пересунулася…
Олександр ВІВЧАРИК, Сміла, фото автора
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

НОВИНИ ВІД ПАРТНЕРІВ

Погода

Погода в Черкассах

Курси валют

Курс НБУ Курс обміну валют

НАШІ ПРОЕКТИ