Черкаська обласна газета Нова Доба

Про любов до Черкащини, подальшу долю «Ключового моменту» та стосунки в родині акторів народна артистка України Наталка Сумська розповіла газеті «Нова Доба». – Пані Наталю, розкажіть, чи пов’язує вас щось із Черкащиною?
– Насправді Черкаси для мене дуже рідне місто. Не раз приїздили сюди з Національним театром на гастролі. Не кажу вже за своїх батьків, які теж, будучи акторами, об’їхали тут усе й скрізь із виставами. У нас на Черкащині багато друзів, колег, партнерів тата й мами. До речі, родом із Черкащини близький друг нашої родини та корифей українського театру Віктор Симоненко, який був чи не першим моїм коханням. Крім того, в мене взагалі тут свій інтерес, адже місцева фабрика жіночого одягу «Спейс» уже скільки років одягає мене для телепрограми «Ключовий момент». Тож, часто буваю тут у приватних поїздках. Загалом же Черкаси – це найближчі та найрідніші сусіди. А такого вдячного глядача, як тут, треба берегти та скрізь возити за собою (сміється).
– Нещодавно до Черкас приїздили з виставою «Задунаєць за порогом»…
– Так, у цій постановці граю дружину козака Одарку. Це така ж жінка, як і всі українки. Тільки-от ми сучасні, знаєте, намага-ємося бути у великому мегаполісі трохи стрима-ними, модними. А насправді, коли доводиться страждати від сімейної несправедливості, або терпимо, або виявляємо свої емоції досить-таки своєрідно та яскраво – у скандалах.
– Зі своїм чоловіком Анатолієм Хостікоєвим працюєте в одному театрі. Чи впливає це якось на стосунки в родині?
– Звісно, свій слід накладається. Ось і сьогодні дуже хвилювалася за Анатолія та Богдана Бенюка, адже вони їхали з найзахіднішого краю Він-ниччини до Черкас і намагалися в останні півгодини втрапити на виставу. А я все переживала, щоб у дорозі нічого не сталося, бо й швидкість, і такий поспіх… Насправді ж, мені неймовірно пощастило в шлюбі. Адже Анатолій устигає бути й  актором,  і люблячим  уважним чоловіком, і чудовим батьком.
– Пригадайте найважчу роль чи виставу. Що це було?
– Знаєте, навіть якщо важкість у роботі над роллю є, то ми, актори, не маємо права її виказувати. Це закулісна кухня. Натомість глядач має сприймати серцем лише те дійство, що відбувається на сцені. І в жодному разі не співчувати нам як акторам, лише як героям вистави. Коли ж актор постійно демонструє, як йому важко, мовляв, ой, дивіться, як я страждаю, пульс міряю, краплі п’ю, це неправильно. Вистава – ілюзія, прекрасна фантазія, в полоні якої перебуває глядач разом із нами. Це все такий собі фокус, і важкості у ньому немає місця.
– Розкажіть, яка подальша доля програми «Ключовий момент», де ви були ведучою?
– Звісно, ми працюємо, не даємо забути цю програму, хоча вона й не виходить нині у телевізійний ефір. Але створили свій сайт, зараз займаємося розробкою журналу, який також назива-тиметься «Ключовий момент». А крім того, хочемо відкрити у прямому ефірі радіопрограму. І не важливо, що передачі не буде на телебаченні, головне, що ми – зі своїми вболівальниками. Колись один із героїв навіть сказав, що так буде легше та трохи зручніше самим учасникам. Адже за відсутності камер не треба переживати, який ти маєш вигляд, вираз обличчя, як контролювати свій стан, бо на тебе дивляться мільйони очей. Натомість можна цілком зосередитися на собі і своїх почуттях, розслабитися і просто перебувати в ефірі. До речі, ми вже пробували випускати пілотну програму, було троє героїв, які знайшли одне одного і об’єдналися. А чи здійсниться мрія зустрітися із глядачами та учасниками програми у телеефірі важко сказати. Адже ні для кого не секрет, що зараз проходять серйозні пертрубації та міграції по каналах.
– Яка історія в «Ключовому моменті» вас схвилювала найбільше?
– Знаєте, в пам’яті багато ключових історій. Найхвилюючіші з них, звісно, дитячі. І мова не йде про малих дітей – середній вік таких героїв – років двадцять. Але дитина відчуває себе беззахисною, їй вкрай необхідні батьківські обійми. Натомість трапляється так, що мати спокійна, вона й забула, що в неї була дитина, вже не хоче згадувати такого в минулому. Всяке буває. Але ми нікого не засуджуємо. Зрештою, найщиріші ті сльози, які без докорів ллються самі. І коли це прощення звучить навіть мовчки, сприймається самим лише серцем… зрештою, це і є найголовніше в нашій програмі. Ніхто нікого не звинувачує. І діти часто запевняють, що нічого не хочуть взамін, не засуджують маму, не гніваються, тільки хочуть одного, щоб вона повернулась. Вищого почуття, найбільшого рівня сердечності годі й чекати. Тому ця програма не має ціни, це передача національного порятунку, наше вітчизняне реаліті-шоу. Людям подібні речі дуже потрібні, вони бачать своє життя там, і тому нам є для кого працювати.

Зіркове досьє

Народилася Наталя Сумська в родині акторів 22 квітня 1956 року в селі Катюжанка, що на Київщині.
Одне із професійних бажань – знятися в картині Микити Міхалкова і попрацювати із Мелом Гібсоном та П’єром Рішаром.
Народна артистка України. Нагороджена Національною премією ім. Т. Шевченка (2008 рік). Нині грає у постановках театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв», яка, називаючи себе другим в Україні мандрівним театром, успішно гастролює країною.
Одружена із народним артистом України Анатолієм Хостікоєвим. Має двох дітей – дочку від першого шлюбу Дарину, як теж обрала професію актора, та сина В’ячеслава.
Світлана ЛАЗОРЕНКО