Черкаська обласна газета Нова Доба

9 ресторанів представили на розсуд журі свої фірмові страви з полуниці

На басейни перетворилися місцеві фонтани, в яких черкащани прохолоджувалися до самої ночі

«Добре, що хоч у воду не вкинули»

Разом із натовпом Іван Сидорович крокує в Долину троянд, де розгортається основне дійство. Неймовірна спека змушує людей шукати прихистку не тільки в холодку, а й у воді. До Дніпра палицею кинути. Та дід Іван купатися в річці не поспішає, бо трохи соромно при людях безштаньком ходити. З невеликого фонтану доноситься вереск малечі й дзюрчання води. На голоси йде і старенький.
— Свєтко, заходь, та не ламайся. Тут, бач, усі купаються. Побовтаємося, а потім підемо на м’ясо, — гукає якийсь підліток до своєї подруги.
— Мамо, мамо, давай сюди Кнопу. Хай і вона трохи поплаває, їй теж жарко, — кричить дитина своїй матері.
Дід Іван, нап’яливши солом’яного бриля, вмощується на краю фонтана. Встромляє ноги в теплу й трохи брудну воду.
— А чи міліція звідси не ганяє? — запитує старий у татка дитини, що бовтається у воді.
— Та міліція сама в тіньку відсиджується, — сміється чоловік.
Хтось із підлітків з розгону так стрибає у фонтан, що бризки розлітаються в усі боки. Дід Іван сидить зальопаний з голови до п’ят. Витерши спітнілого лоба мокрою долонею, старенький обтрушує воду з сорочки.
— Добре, що хоч не вкинули у воду, бо й перевдягтися нема в що, — міркує вголос Іван Сидорович і взувається в зношені сандалі.

«А казали ж безплатно»

Фейєрверки, якими увечері завершилося свято, були підготовлені заздалегідь

Над білими ятками здіймається легенький ароматний димок. З-під блискучих круглих кришок офіціанти виймають засмажені до чорноти шматочки курятини. Охочих поласувати м’ясом небагато. Дід Іван підходить до одного з прилавків.
— Дядю, вам скільки?
Вже навчений гірким «полуничним» досвідом безкоштовної їжі Іван Сидорович поцікавився, чи дають м’ясо даром, чи на свої кревні розраховувати треба.
— Дядю, всього 15 гривень.
— Оно-тобі! А казали ж безплатно.
— Не знаю, де безплатно, а в нас свіжа курятина, засмажена на грилі, за заниженими цінами.
— Та, може, комусь ціни й занижені, а мені космічні.
Дід Іван, нанюхавшись ароматного диму, ковтає слину, що зібралася в роті. У шлунку голосно вурчить. Старенький іде до найближчого смітника, куди щойно викинули об’їдені рештки курятини. Поперед нього свою морду в урну встромлює бродячий пес і, вхопивши кістку, тікає геть.
— Ану вернись! — гукає дід. Проте собака біжить, не обертаючись.

«Вода дармова. Пийте, скільки хочете»

Вимучений спрагою дід Іван іде назустріч тим, хто попід руками несе повні пляшки води. Угледівши блакитного ГАЗона, старенький знаходить крайнього в черзі, яка вишикувалася метрів на 3 завдовжки.
— Діду, куди вам наливати?
— А хіба в вас немає в що? Та я й не знав, що свою тару треба. А скільки ж у вас коштує напитися?
— Та вода дармова. Пийте, скільки схочете!
Напившись з одноразового стаканчика, а для Івана Сидоровича багаторазового використання, дід іде на заклик, що лунає з великої сцени.
— Підходьте до нас ближче. Невдовзі буде розіграно подарунки, — чути голос ведучих зі сцени.
Утиснувшись поближче до сцени, дід Іван вмощує на траву свою торбу з порожніми пляшками. На сцені учасники конкурсу якраз перекидають однин одному курячі яйця. Одне з них падає й розбивається.
— Ти ба, яйця б’ють! Хоча б одненьке сюди підкинули, — каже про себе Іван Сидорович. Не дочекавшись завершення конкурсу, тягне торбу до чергового смітника, заповненого вщент.
— О, хтось солодку вату не доїв. Хіба ж можна викидати продукти? — обурюється старенький. — Але то й добре. Хоч щось даром дісталося.
Наталя КАУЗАК, фото автора