|
 – зізнається народний артист України Богдан Бенюк
В інтерв’ю «Новій Добі» Богдан Бенюк розповів, через що пішов навчатися вже у зрілому віці, чому не ображається на тих, хто запозичує його ідеї, та чому віддає перевагу лише українській кухні.
«На класичній виставі син через півгодини спитав, а чи немає пульта, щоб перемотати»
Перебуваючи в Черкасах з виставою, Богдан Бенюк погоджується поспілку-ватися із журналістами по завершенні дійства. Доки на сцені розбирають декорації, актор жваво жартує і навіть натяку немає на втому!
– Пане Богдане, то скільки кілограмів утратили за виставу?
– А хто ж їх рахує?! Коли робота приносить задово-лення, то якось про це абсолютно не думаєш. Ну, звісно, трішки поту сходить. Але без цього не буває, це нормально.
– Скільки разів доводилося виступати на черкаській сцені?
– Не можу сказати точно, проте багато. Зізнаюся, що маю тут друзів, учнів, багацько хороших знайомих. Адже ще з часів своєї комсомольської юності вчащав до Черкас. Тому це місто для мене взагалі дуже рідний край.
– У вас завжди такі емоційні персонажі. А як виходите з образу?
– Річ у тім, що я в нього не входжу, тому не треба й виходити, – сміється актор. – Мені взагалі такий підхід видається абсолютно неправильним. Головне, щоб ми самі були заряджені думками та енергетикою, які маємо передати своїм персонажам. Але ж при цьому Бенюк усе одно лишається Бенюком. Я нормальний чоловік, тому процесу входження і виходу з образу не потребую.
– Ви працюєте в театральній компанії з Анатолієм Хостікоєвим й у ваших виставах безліч технічних нововведень. Інші трупи не копіюють?
– Дійсно, маємо багато таких фішок і це все наші з Анатолієм вигадки. Узяти хоча б човен у виставі «Задунаєць за порогом». Спочатку він слугує хатою, потім перетворюється на ковчег. Просто фантастична річ! Що ж до копіювання… Річ у тому, що це як у написанні будь-якого драматичного твору. Насправді, у світі є усього 27 сюжетів і вони повторюються, проте скрізь звучать по-різному. Так що, коли хтось і запозичить наші вигадки, то нехай. Головне, щоб глядачів брало за душу.
– Якщо говорити за виставу «Задунаєць за порогом», то правда, що на ідею вас наштовхнув син?
– Справді, коли я пішов у оперний театр із сином подивитися «Запорожця за Дунаєм», то Богдан у свої вісім років уже через півгодини спитав, мовляв, тату, а чи не має пульта, щоб перемотати. Йому стало просто нецікаво! Тому виникла ідея перелицювати цей класичний твір, осучаснити його. Так народилася наша вистава.
«Українець зачахне, зробиться, як тростина, коли буде їсти лише суші-смуші чи ще щось на цей кшталт»
– Часто вас можна побачити в усіляких кулінарних програмах. Поділіться своїми гастрономічними вподобаннями…
– Кожен українець уміє і любить куховарити. Те, що наша українська кухня є найліпша у світі, відомо й Бенюку. Лишень поспостерігайте, що відбувається з будь-яким іноземцем, який приїздить до нас і потрапляє до української гостини! Скуштувавши нашої кухні раз, він розуміє, що ці китайські, тайські, італійські піци-шміци, французькі жульєни-бульєни в підметки не годяться нашим вареникам, холодцю, голубцям, капусточці, тушкованій з м’ясом... А якщо випаде скуштувати ще й борщу, то тут узагалі вуха відпадають! І тоді іноземці забувають, що мають берегти свою фігуру від жирного, а кров від холестерину… Ми ж, у свою чергу, повинні споживати овочі, які ростуть на нашій рідній землі. Повірте, українець зачахне, зробиться, як тростина, коли буде їсти лише суші-смуші чи ще щось на цей кшталт… Звісно, інколи хочеться спробувати чогось новенького, проте на рівні інтересу краще й зупинитися. Ми повинні культивувати і пропагувати те, що в нас є. І весь час бути у позитиві – не плакати за своєю долею, а відчувати, які ми просто неймовірно класні, що ми можемо усе разом узяти – і ех! – перевернути!
– Чи плануєте відпочивати влітку та як саме?
– Я ніколи не відпочиваю, не вмію цього робити. Бо, як тільки трапляється якийсь перепочинок, я напиваюся. Тому працюю як білка в колесі. Коли робиш у такому ритмі, розумієш, що з цього колеса не маєш права вискочити, бо стрибнути назад буде вже непросто. Зрештою, динаміка сьогоднішнього нашого побуту й життя вимагає увесь час бути в робочому настрої. Бо коли ти відпочиваєш, коли упускаєш хвилю і кажеш, мовляв, от, нарешті, я відпочину, отоді наступає той момент, що зветься «приїхали»…
«Зірка – то сукупність плазми і газів. Гази повиходили, то й зірки немає…»
– Нещодавно знімалися в фільмі «Кандагар». Розкажіть, як працювалося з російськими зірками.
– Дуже захопливо було, бо ж два місяці ми перебували на зйомках у Марокко. У фільм підібрали гарних акторів, і мені цікаво було з ними попрацювати, тому що я вже давно хотів зрозуміти: чому, якщо йдеться про росіян, то там усі «звьозди», а ми себе так не називаємо. Зрештою, за визначенням фізиків, зірка – то є сукупність плазми і газів. Гази повиходили, то й зірки немає… І мені цікаво було: на якому ж етапі, порівняно з росіянами, перебувають українські артисти. Мушу сказати, що рівень наш досить солідний. Ми просто не вміємо робити для себе таку ж розкрутку, яку мають артисти сусідньої держави. Та й кіновиробництво у них зовсім на іншому рівні. Але те, що у нас артисти просто фантастичні, то є правда. Навіть попри те, що мистецтво ніколи не було потрібне державі. Абсолютно державі бім-бом, що там робиться в театрі, чи в малярстві, чи в балеті. Випливають тільки одиниці, які вміють організувати це виробництво, тобто можуть займатися продюсерством і своєю розкруткою.
– Саме через це вирішили піти на навчання вже у дорослому віці?
– Позаминулого року я, дяка Богові, завершив ще один вищий учбовий заклад за спеціальністю організація театральної справи. Відкрив для себе великий пласт того, як повинен артист або ж режисер, директор чи адміністратор розкручувати своє мистецтво і продавати той товар, що називається вистава. Коли ми всі цього навчимося, от тоді театр буде існувати, не чекаючи якоїсь подачки чи дотації. Бізнес у цій сфері у нас в Україні поки що неможливий. Дійсно, друзі, які приїздять із східної держави, можуть собі дозволити виставляти енну суму за вартість квитків. Часом ми й самі бачимо, що у їхніх проектах фігурує одна зірочка, але навколо неї – суцільне фуфло, і увесь цей гамір існує задля того, аби просто зібрати гроші. Ми, слава Богу, цим не займаємося, бо, зрештою, працюємо вдома. А в своїй хаті не можеш кривити душею. Ми з глядачами повинні говорити про серйозні речі, ті, що будуть давати нам надію на майбутнє.
Про Богдана Бенюка ви не знали:
• Актор опікується проблемами хворих на цукровий діабет. Обраний президентом Української федерації хворих на цукровий діабет.
• На зйомках фільму «Кандагар» Бенюк схуд на 10 кілограмів.
• У 2006 році балотувався в народні депутати України.
• Знявся в 44 фільмах.
Розмову вела Неля РАІНА
|
Таблоїд 
