Черкаська обласна газета Нова Доба

В Угорщині навіть високопосадовці їздять на велосипедах, а в транспорті грає тільки класична музика Хто виростав і жив у Радянському Союзі, за залізною завісою, той мене зрозуміє. Європою для нас була Естонія, а якщо пощастить, то Болгарія або Польща. І ось раптом Журналістський фонд України запропонував мені здійснити поїздку разом із групою журналістів до Угорщини і Відня. Звичайно, я був збентежений. Ми здали документи в турагентство в Києві, зібралися в Чопі, сіли в комфортабельний автобус, почекали трохи в черзі на кордоні, поки нам ставили штампи в закордонних паспортах, переїхали Тису, і ось уже наш гід у дорозі, приємний з виду Томаш, розповідає про Угорщину, яка відкрилася виноградниками й садами за вікнами нашого лайнера. Обабіч дороги простяглися села, дбайливо зорані поля, чисті узбіччя, ми бачили таких самих, як і ми, людей. Цікаво подивитися, як вони живуть, а, може, чогось і повчитися.

В Угорщині всі розмовляють угорською мовою

Угорщина – край запального чардашу, токайського вина, термальних джерел, гуляшу й паприки; край, що породив військових звитяжців і композиторів, дивовижних учених, похмурих королів і вправних музик. Тут свято шанують князя Арпада, який привів наприкінці IX століття в ці землі племена угрів з Уралу. А також – короля Іштвана I Святого. Який, власне, і був першим угорським королем. Тривалий час Угорщина, Галичина і Закарпаття перебували в складі однієї держави – Австро-Угорщини.
На території Угорщини жили різні народи, у тому числі й слов’яни. Після розпаду СРСР до Угорщини потрапило чимало українців, дехто виїхав на заробітки. Кримчанка з нашої групи зустрілася під час мандрівки зі своїм родичем, який зумів переїхати сюди на постійне проживання на початку 90-х років. Він був незадоволений тим, яку отримав в Україні пенсію. Пенсія в Угорщині його задовольнила. Цей чоловік не знав української мови, але швидко опанував угорську. Він поважно спілкувався з родичкою російською мовою і розповідав, які вже, як громадянин Угорщини, відвідав країни світу. Проте, будучи за СРСР високопосадовцем, він за кордоном ніде не бував…
Гуляючи Будапештом у вільний від екскурсій час, я заблукав. Намагався запитати дорогу в місцевих жителів. Ніхто мене не розумів, хоча я був переконаний, що за радянських часів у всіх державах соціалістичного табору, до якого входила й Угорщина, вивчали російську мову. Виручила землячка, яка випадково побачила мою безпорадність. Пані Наталія організувала в Угорщині туристичну фірму. Вона чудово знає угорську мову, російську, а українську – ні, хоч досі ще є громадянкою України.

Менталітет та історія наших народів мають багато спільного

До речі, українці з угорцями схожі не тільки тим, що люблять смачно поїсти і підняти чарку. Вони теж на всі заставки лають свою владу. Вони кепкують зі свого прем’єр-міністра, теж люблять помітингувати навпроти парламенту. Тож тамтешні високопосадовці, щоби мати менше клопоту, влаштували навпроти найвищого законодавчого органу постійну фотови-ставку, яку не можна затуляти мітингуючими спинами від очей туристів…
Угорцям, як і нам, дошкуляє минуле, вони теж почуваються ображеними на долю. Кожен гід намагався розповісти нам про те, якою великою була Угорщина в минулому, про те, що вона мала вихід аж до трьох морів, а Відень був лише другорядною фортецею у складі Угорського королівства, як і Бєлград. Нам детально розповідали про те, хто й скільки земель відхопив собі в угорців після розпаду Австро-Угорської імперії. Прагнення угорців до свободи в різні часи придушували і австрійська імперія, і радянська влада.
Звичайно, стосунки європейських держав у різні часи були різними. В Угорщині свято бережуть пам’ять про ті трагічні часи. На відзначення їх встановлено чимало пам’ятників. Тож, може, тому угорці не „не розуміють” російської мови?...

Угорщині є чим пишатися

Проте Угорщина є членом НАТО і ЄС. Отже, про якісь сатисфакції щодо минулого не може бути й мови. Та чи й варто накручувати себе трагічними спогадами. Угорщина – прекрасна країна! Тут чудові автобани, неповторні природа й міста. Бог нагородив цю землю лікувальними джерелами, термальними водами, які використовували свого часу ще давні римляни. Наша мандрівка Угорщиною і почалася купальнями в місті Егерсалок, що розташований біля підніжжя гір Матра і Бюк. А тоді ми ще й помилувалися Егерською фортецею ХІІІ століття, відвідали Базиліку (кафедральний собор), дегустували вина в Долині прекрасних жінок.
Варто наголосити, що угорці на їжі, на відміну від сусідньої Австрії, не економлять. Тож сніданки в готелях були ситними. Після них дуже добре було милуватися архітектурними шедеврами Будапешта, купатися в одному з найбільших термальних комплексів Європи „Сеченії” тощо.
На нашому шляху було також казкове місто Сентендре. Місто-музей, в якому живуть вправні ремісники, художники, письменники, музиканти. Збудували його серби й німецьке плем’я швабів. Тож воно має неповторний колорит. Тут безліч майстерень, музеїв, антикварних магазинчиків; звивисті вулички біжать по пагорбах, з яких Сентендре здається червоним через дахи, вкриті черепицею. Саме тут розташований унікальний музей марципанів (дивовижних солодощів, з яких ліплять навіть скульптури і створюють картини).
У Вишеграді – королівській резиденції XV ст. – бував навіть знаменитий граф Дракула.
Що ж до Будапешта, то говорити про нього можна дуже довго. Тут треба прожити не менше року, щоби ознайомитися з усіма вартими уваги пам’ятниками, архітектурними шедеврами й музеями. До речі, пам’ятники в Угорщині майже всі з бронзи, яка позеленіла від часу, й це надає їм своєрідного шарму.
Вражає те, що, як і на автошляхах, у містах майже немає реклами. Немає нашого штибу генделиків, але є безліч затишних кав’ярень і ресторанчиків. І в них, як і у транспорті, не гримить шансон, блатняк, важкий рок чи попса, а тихо грає класична музика. Хіба що в традиційній чарді можна почути запальні народні мелодії.
Ми жодного разу не бачили безпритульних собаку чи кота. Лише тих, що їх вели на повідку дбайливі господарі.
Європа дуже дбає про здоров’я і економію дорогого пального. Тож тут можна зустріти і високопосадовця на велосипеді. Для власників двоколісного транспорту виділені на тротуарах спеціальні доріжки. По них не можна ходити. Якщо потрапите під колеса велосипеда, будете ще й платити його власнику за фізичну й моральну шкоду.
Щодо транспорту, то він, переважно, невеликий. Багато зовсім маленьких, майже іграшкових авто. Що цікаво, навіть на перехресті не чути запаху вихлопних газів.
Архітектура в містах, як уже мовилося, вражає. Старі будинки дбайливо відновлюють. Переважно за рахунок того, що продають небідним людям горища, на яких ті влаштовують мансарди й здають їх в оренду. Опалення скрізь індивідуальне. Лише один район в Пешті (частині великого Будапешта) опалюється так, як у нас, – централізовано. Угорці жартують, що там живуть найбагатші люди, адже централізоване опалення неефективне, а відтак дуже дороге. Держава мусить допомагати мешканцям тих будинків.
Узагалі, угорці досить веселі й невибагливі. Як повідомила нам гід, у соціалістичному таборі Угорщина була найвеселішим бараком. Тут люблять пожар-тувати, потанцювати. Уміють і працювати. Це добре видно по селах, де вся земля, мов писанка, хоч на вигляд не чорна, як у нас, а світло-коричнева. Проте будиночки невеликі, на загал навіть менші за наші, але затишні й охайні. І скрізь чисто. А попереду ще був Відень – музична, а дехто вважає і культурна, столиця Європи.
Олександр ВІВЧАРИК, фото автора