Черкаська обласна газета Нова Доба

Нині за її перемогу в телешоу «Голос країни» вболіває ціле черкаське село У Лип’янці Шполянського району нині активно дивляться телешоу «Голос країни». У ньому бере участь Антоніна Матвієнко, яку лип’яни з повним правом вважають своєю землячкою. Її батько, директор Музею Івана Гончара, народився й виріс у цьому селі.
– Ми пишаємося, що маємо таку землячку, – каже директор сільського Будинку культури Любов Кацімон. – Дивимося по телевізору «Голос країни» й уболіваємо за Тоню. Недавно вона приїздила до нас із батьком, коли відкривали Музей-садибу Івана Гончара.
«Тоні тренери не потрібні, вона й так гарно співає»
Любов Михайлівна каже, що в селі багато хто дивиться телешоу. Хочуть, аби перемогла саме Антоніна Матвієнко, бо вона гарно співає українські пісні.
– Їй  і тренери ніякі не потрібні, вона й так гарно співає. Голос дуже схожий на мамин. Було б добре, якби вона перемогла, бо треба, щоб у нас українська пісня теж процвітала, – каже жінка.
Завідувач сільської бібліотеки й директор Музею–садиби Івана Гончара в Лип’янці Тетяна Криворучко добре знає Петра Гончара та його родину. Завжди  чекає їхнього приїзду в село. Хоч родичів у Гончарів тут майже не залишилося, та, каже, вони навідуються регулярно. Допомагають школі, проводять цікаві заходи для дітей.
– Це прекрасна родина, – каже Тетяна Вікторівна. – Ми хочемо запросити їх у вересні до нас: і Петра Івановича, і Ніну Митрофанівну, і Тоню. Тоня, звичайно, рідко в нас буває, хотілося б, аби частіше. Але ми розуміємо, що нині вона зайнята в телешоу. Шлемо за неї смс-ки, коли є гроші.
Голова Лип’янки Сергій Іщенко розповідає, що в селі, дійсно, багато хто дивиться «Голос країни» й бажає успіху Тоні, у тому числі і його сім’я.
– Люди пишаються такими земляками, та й вони нас не забувають, – каже сільський голова.
Сама Тоня Матвієнко в розмові з журналістом зізнається, що в Лип’янці буває рідко, оскільки з дитинства більше спілкувалася з родичами по маминій лінії, але татове рідне село все ж відвідує.
– Ми завжди приїжджаємо в Лип’янку на гробки. Цього року були там 9 травня. Це сімейна традиція. Тато мене, звісно, сварить за те, що рідко їжджу, – усміхається Тоня.
Згадує, що маленькою бувала в гостях у бабусі. Зараз у селі мало родичів, але люди, з якими родина тісно спілкувалася, телефонують батькові й передають для Тоні побажання успіху.
Антоніна каже, що гастролей поки не планує. Увесь час зайнята участю в телешоу. Наступний її виступ – у неділю. Але яку пісню виконуватиме, розповідати наперед заборонено контрактом.
Троюрідну сестру Оксану Тоня вважає однією з найближчих родичок
Батько Тоні, Петро Гончар, зізнається, що за доньку вболіває й переживає.
– Спершу був відіслав за неї 20 смс-ок. Потім — уже десь по 2–3. Дивлюся, люди підтримують, – розповідає.
Недавно Петро Іванович був у Лип’янці, щоправда, каже, з сумного приводу – на похороні. Але жителі села підходили й бажали успіху Тоні, передавали свої вітання й підтримку.
Такі ж побажання передавали й троюрідній сестрі Антоніни, Оксані Абрашековій.
– Ми з дядьком Петром тиждень тому були в Лип’янці, то люди мене з Тонею переплутали, – розповідає пані Оксана. – Зовні ми з нею схожі, обидві біляві, тільки вона вища зростом.
Саме Оксану Тоня Матвієнко вважає однією зі своїх найближчих родичок. Троюрідна сестра по батьковій лінії старша за Антоніну на 14 років і маленькою постійно її няньчила, коли мама – Ніна Матвієнко – їздила на гастролі.
– Вона була цікавою дівчинкою, – розповідає пані Оксана. – Співати любила ще змалечку. Якось зачинилася в туалеті й співає. Питаю її: «Тоню, що ти там робиш?» А вона каже: «З віником розмовляю».
Оксана згадує випадок, як Тоня в Лип’янці загубилася. Сказала, що йде пасти корів, а потім її довго шукали. Іншим разом сховалася на другому поверсі, то на  її пошуки викликали навіть міліцію.
«Нащо мені читати, коли я буду співати…»
– У Лип’янку Тоню привезли після аварії на Чорнобильській АЕС. – Спершу ми були в моїх батьків у Білорусі, а потім поїхали до бабусі на Шполянщину, – розповідає жінка. – Тоня дуже не хотіла букви вчити. Казала: «Нащо мені читати, коли я буду співати…»
Троюрідна сестра вважає, що з Антоніни вийшла б не тільки гарна співачка, а й гарна актриса.  Свого часу, навчаючись в Інституті культури на кафедрі театральної режисури, вона робила театральну постановку до пісні «Осінь» на слова Павла Тичини. На роль героїні взяла Тоню.
– Вона зіграла так, що вся кафедра визнала це найкращою роботою в інституті. Після цього Тоня заявила, що хоче бути актрисою. А на моє зауваження, що тут треба вчити багато тексту, відповіла: «Нічого, я співатиму й гратиму», – усміхається родичка.
Оксана пригадує, що маленькою Тоня дуже не любила, щоб їй заплітали коси.
– Вона плакала й казала мені: «Ти мене не любиш, бо якби любила, то не заплітала б». От одного разу тьотя Ніна поїхала десь на півроку, а я Тоню постригла. Ми думали: приїде тьотя Ніна, буде лаятися. Але за цей час коси трохи відросли. Та не встигла Тонина мама поїхати, як вона вже просить: «Стрижи мене знов!»
Зараз пані Оксана також уболіває за сестру. Навіть знайшла знайомих, які допомагали Тоні готуватися до виконання пісні «Woman in love», оскільки дівчина погано знає англійську.
– Я Тоню практично виростила, то ми з нею найрідніші. І зараз  колеги жартують, чи вона Нінина донька, чи моя, – сміється Оксана.
Леся ЩЕРБЕНКО, фото автора та з архіву героїні публікації