Субота, 19 травня 2012 р.
Головна Таблоїд Миколаївщина – край моря, сонця і вітру
Миколаївщина – край моря, сонця і вітру Друк E-mail
Четвер, 10 листопада 2011 09:03

Вхід до склепу і залишки кургану над ним з облямівкою каменем, яка збереглася з поч.VІ ст. до н.е.

Вхід до склепу і залишки кургану над ним з облямівкою каменем, яка збереглася з поч.VІ ст. до н.е.

Однією з головних переваг свого краю голова Миколаївської облдержадміністрації Микола Круглов вважає географічне розташування. Справді, один із південних регіонів нашої країни сповнений щедрого сонця, а річки Південний Буг та Інгул разом із широким лиманом і виходом до Чорного моря полегшують зрошування зігрітої його променями землі. Аграрний сектор тут вважають другим за значенням в економіці краю після корабельної справи. А тому підготовкою кадрів для цього сектору займаються всерйоз.
Аграрний університет – еліта миколаївського студентства
Престиж професії аграрія, ніде правди діти, в Україні – аграрній державі – занепадає десятиліттями. В Україні, але не на Миколаївщині. Тут студентів   аграрного університету з дня подачі документів до вступу наполегливо переконують: «Ви – найкращі, ви – еліта, ви мусите в усьому, до найменших дрібниць, поводитись так, аби ні в кого не виникло в цьому сумніву». Простий до геніальності педагогічний хід спрацьовує на всі сто відсотків. Наприклад, євроремонтами в аудиторіях та стильним інтер’єром навчальних корпусів тепер важко когось здивувати. А от те, що на сучасних меблях, на новенькому кахлі в умивальниках, на оббитих вагонкою стінах коридорів не знайдеш жодного напису в стилі «Тут був Вася» або «Катя плюс Коля», жодної подряпини чи тріщини, дійсно, дивує. І переконує: тут справді навчаються найкращі юнаки і дівчата області, вони просто не опускаються до таких дурниць.
– У нашій області нараховується 21 переможець всеукраїнських студентських олімпіад, із них 14 – з нашого університету, – впевнено звітує ректор Миколаївського державного аграрного університету, професор В’ячеслав Шебанін.
До речі, В’ячеслав Сергійович – наш земляк, родом з Золотоніщини (так само, як і засновник університету, тоді ще сільськогосподарського інституту Олексій Захарченко). Його батьки – звичайні селяни, які змогли подарувати сину лише одне – свою щиру любов, та навчити головного – любові до землі. Тому й зараз В’ячеслав Сергійович каже про себе: «математик за фахом, хлібороб за покликанням».
– Головний показник якості роботи навчального закладу – це влаштованість випускників. Так-от, жодний випускник нашого університету не стояв на обліку в жодному центрі зайнятості Миколаєва чи області, – продовжує свою розповідь про улюблений університет пан Шебанін. – Так, роботодавці завжди шукають фахівця зі стажем роботи. Тому ми розробили ряд інвестиційних проектів і представили їх на розгляд комісій при Президенті України. Нам вдалося домогтися того, аби наступні 10 років роботи університету були присвячені цим проектам. Для цього виділено владою понад 66 гектарів землі. Завдяки цьому наші студенти будуть проходити практику на  найновітнішому обладнанні й надсучасних підприємствах. Завершується створення наукового парку. До проекту входить також свинокомплекс (перша черга – 2,5 тисячі голів, усього до 10 тисяч), молочнотоварний комплекс (400 голів дійного стада), біогазова установка для переробки відходів у електроенергію, два міні-заводи для переробки м’яса та молока і теплиці – аби тепло кудись не виходило, а також працювало. (До речі, наш університет увійшов до ста найкращих організацій з енергозбереження в Україні.)
Доторкнутися до давнини
І все-таки Миколаївщина – південний регіон, а значить, тут уміють не лише працювати та навчатися, а й відпочивати. Доля й тут була прихильною до жителів краю: миколаївська земля зберегла чимало історичних пам’яток, а люди зуміли про все це потурбуватись і примножити.
Одна з таких перлин – національний історико-археологічний заповідник «Ольвія». Це давнє місто було засновано на очаківській землі на початку VІ століття до нашої ери давніми греками, переселенцями з Мілету. Краєвиди тут вражають своєю красою: безмежний степ, прорізаний глибокими балками, та безкрайній простір лиману. Та давні люди обрали це місце, ймовірно, з практичних міркувань: їхнє поселення у формі трикутника тут було захищене з усіх боків: з одного боку – вода, з двох інших – глибокі балки, природний щит від нападників. Кораблям прибувати легко, торгівля йшла спритно, а навколишня земля щедро родила. От вибудували вони тут справжнє місто: з вулицями, будинками, величними храмами, пишними склепами. Залишилося від тих розкошів небагато, адже невблаганний час нічого не шкодує. Але й того, що є, достатньо, аби вразити любителя древніх цивілізацій: залишки алтарів давніх храмів, розкішний чорнолаковий посуд, загадку якого й досі не розгадали вчені, амфори, найрізноманітніші за формою та розміром, у яких перевозили товар та ховали померлих новонароджених дітей, моторошна тиша родинних склепів. Усе це тішить око й насичує спраглу за істинно духовними враженнями душу.
Найкращий, найбільший, найстаріший
Для любителів живої природи тут ще більше можливостей порадувати себе. Крім заповідних територій на Кінбурзькій косі та у Тілігульському ландшафтному парку, у самісінькому обласному центрі розташована справжня оаза дикої природи – зоопарк. Найбільший і  найстаріший, а отже, найкращий в Україні. Тут запросто можна провести цілий день, бо територія надзвичайно велика (понад 18 га), а колекція представлених тварин просто унікальна: 400 видів та понад 4000 екземплярів.
Просторі вольєри дозволяють вільно почуватися навіть волелюбним птахам, граційні лами не тільки не бояться відвідувачів, а й поспішають назустріч і охоче позують перед об’єктивами фотоапаратів, а грізні хижаки – тигри й леви – мають узагалі розкішні умови проживання. Для них споруджено спеціальні майданчики, відділені глибокими ровами та прямовисними стінами, з висоти яких відвідувачі спостерігають за тваринами. А самі хижаки почуваються «як удома»: навіть м’ясо для їхнього годування їм кидають на великий поміст у, так би мовити, первозданному вигляді – цілою тушею забитої тварини, яку вони самотужки шматують. Тому й не дивно, що «великі кішки» (а тут є не лише тигри, а й леви, леопарди, пантери, пуми та їхні дитинчата) мають шикарний вигляд, їхня шерсть аж виграє на сонці, а м’язи радують гнучкістю й грайливістю. Не гірше живеться тут ведмедям (у них і коряги для лазіння, і власний басейн, і душ) та й іншим тваринам. Любителям екзотики напевне сподобається акватераріум, в якому добре живеться ось уже 55 років алігатору з Міссісіпі, на ім’я Вася, – найстарішій тварині в зоопарках України. Поруч з ним – 8-метровий пітон, найбільша змія в європейських зоопарках. Перерахувати всі цікавинки просто неможливо.
Історія зоопарку настільки багата, що тут навіть створили свій музей. Адже працівникам є чим пишатися. Миколаївському зоопарку виповнилося 110 років – і за ці роки він не мав жодного вихідного дня. Навіть у часи Великої Вітчизняної війни зоопарк працював, за тваринами доглядали, їх годували, коли самі люди були на межі виснаження.

Загнуздати вітер – це реально
Унікальна природа Миколаївщини дає можливість не лише для якісного відпочинку чи ефективного землеробства. Солончаки, неродючі місцини серед степу місцеві енергетики використовують з максимальною користю: тут віднедавна наче гриби виростають вітряки. Не давні козацькі, що мололи борошно, а цілком сучасні – такі, що виробляють електроенергію.
Вітроенергетика почала відроджуватися у 80-ті роки минулого століття. Україна має надзвичайно великий потенціал щодо неї: за оцінками вчених, він у 2000 разів перевищує потужність усіх існуючих на її території електростанцій. Розвитку малої, або як її ще називають «зеленої» енергетики, в регіоні приділяється максимум уваги.
– Поблизу села Дмитрівки вже змонтовано 10 вітряків, ще 8  найближчим часом буде в селі Тузли, – розповів на зустрічі з журналістами голова Миколаївської облдержадміні-страції Микола Круглов. – Крім цього, ми продовжуватимемо розвиток малої енергетики в напрямку будівництва малих гідроелектростанцій та електро-станцій на сонячних батареях.
Розміри вітряків вражають. Довжина лише однієї лопасті – 20 метрів. Незважаючи на такі велетенські розміри, вітряки доволі гармонійно вписуються у ландшафт, не кажучи вже про те, що вони абсолютно безпечні для довкілля.  Особливість вітроге-нераторів якраз і полягає в повній відсутності і сировини, і відходів. Потужність цих десяти вітряків, що височіють серед очаківського степу, становить 300 МВт.
– Вироблена ними енергія буде вливатися в загальний потік єдиних енергосистем України, але якби вона йшла окремо, то  цього вистачило б, аби забезпечити електрикою весь Очаківський район, – розповів Володимир Подгуренко, кандидат технічних наук, почесний енергетик України, директор ТОВ «Вітряний парк Очаків-ський». – До того ж, вітер як джерело енергії нічого не коштує, тож  за такою енергетикою повинно бути майбутнє.
Світлана СОБОЛЬ, фото автора
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

НОВИНИ ВІД ПАРТНЕРІВ

Погода

Погода в Черкассах

Курси валют

Курс НБУ Курс обміну валют

НАШІ ПРОЕКТИ