Черкаська обласна газета Нова Доба

– просто й зрозуміло пояснює Оля. – Найбільше нам подобаються люди: у нас тут рідня, багато друзів, а ще – дуже красива природа, свіже повітря, Дніпро, ліс. Приїжджаємо погрітися, поїсти фруктів досхочу: абрикос, шовковиць. У нас вони не ростуть. Крім того, мій батько звідси родом, моє дівоче прізвище Куліш, у наших дітей є українське коріння, і вони мають бачити й знати своїх рідних, місця де народився дідусь, розуміти українську культуру. Мій брат, Сергій, також щоліта приїздить сюди з родиною. Вони тільки нещодавно поїхали.
Не лякає подружжя і відсутність особливих вигод у „врем’янці”, де вони зупиняються. Навіть навпаки – подобається зміна обстановки.
– А який сенс їхати з квартири в подібну ж квартиру десь в Криму чи тій же Туреччині, – зауважує Олексій. – До речі, серед наших знайомих є багато таких, що шукають для відпочинку тихі місця, втікають подалі від шуму та натовпу. І в Україну теж багато їдуть. Коли ми виїздили з Пітера, то машини йшли колоною аж до самого кордону. І лише після нього розсіялися в різні боки.
До речі, Олексій каже, що в нього дуже приємне враження склалося про наших прикордонників. І навіть дороги в нас, за його словами, не найгірші. Він працює далекобійником, тож про дороги знає все.
– Звичайно, в Москві або Пітері дороги ідеальні, між містами в нас такі ж дороги, як і в Україні, а от у Кірові, Іжевську чи Володимирі люди вже забули, що таке асфальт, – констатує він.
Прощатися без сліз не виходить
Гості з Пітера шукають в Україні не лише тишу і спокій, а й насолоджуються історичними пам’ятками нашої області. Уже двічі побували в Софіївці, були в Києві, торік відвідали Чигирин, були вражені розмірами дуба Максима Залізняка. А дітям більше всього запам’яталося, як козак катав їх на коні. У найближчих планах – поїздки в Корсунь, Канів.
У Сашка та Даниїла в Черкасах багато друзів, з якими вони увесь рік листуються, а подорожі в Україну починають чекати вже з травня.
— Ми їх з ранку й до вечора майже не бачимо, увесь день проводять з друзями, – розповідає про синів Оля. – Одного разу, коли Дані було три роки, ми поверталися після відпочинку в Росію, а він заснув у машині, прокинувся тільки на кордоні й каже: „Поїхали додому”. Ми йому відповідаємо, що ми ж туди і їдемо, а він: „Та ні назад, в Черкаси”.
Прощатися ж з рідними й близькими без сліз не виходить і в дорослих. Проводжати гостей сходиться увесь куток. А потім всі з нетерпінням чекають наступного літа.
 Наталія БАКАЛОВА, фото автора