|
Світлана й Олександр із Черкас почали зустрічатися ще позаторік. Вік обох уже добігав до 30 років, тому про створення сім’ї мріяли обоє.
– Якось Саша запросив мене на романтичне побачення в одному цікавому місці, – розповідає Світлана. – Але в якому саме, не сказав, мовляв, нехай це буде сюрпризом. Коли проїхали Черкаси та місток через Ірдинку й звернули до лісу, до болота, я подумала: «Ну, нічого собі романтика!» Та коли вийшли з машини й Саша сказав: «Дивися! Такого дива ти, мабуть, іще не бачила», я збагнула, що за сюрприз мене чекав. І Саша виявився правим: таке в дикій природі рідко коли побачиш.
І дійсно, неподалік від Черкас, у лісі, де з болота звивається Ірдинка, самотньо стоїть незвичайне дерево: дуб і вільха, про які говорять, що вони ростуть з одного кореня. Висота дерев сягає 30 м, щоправда, дуб значно кремезніший за тендітну вільху, а його товста гілка ніби рука обіймає стовбур дерева-подруги. Краєзнавець із Мошен Микола Якименко розповідає, що в народі кажуть, ніби це дивне сплетіння дерев виросло на місці, де під час війни двоє партизан, брат і сестра, оточені німцями, підірвались однією гранатою, щоб не потрапити в полон. Інша легенда розповідає, що то козак зі своєю дівчиною, тікаючи з татарського полону, навіки скам’яніли. Легенди дійсно гарні, і черкащанам хочеться вірити в те, що таке диво природи з’явилося в їхньому краї не випадково. Та, на жаль, саме випадковості, на думку черкаських лісівників, має завдячувати поява чудернацького дерева.
– Усупереч поширеній думці, дуб і вільха виросли не з одного кореня, – розповідає директор Державного підприємства «Черкаське лісове господарство» Андрій Пустовіт. – Річ у тому, що коли в тому лісі ріс маленький дубок, під його коріння випадково потрапила насінина вільхи. Коли вона проросла, стовбури дерев так щільно терлися між собою, що їхня кора просто стерлася. З часом стовбури дуба та вільхи зрослися між собою.
Та як би там насправді не було, а черкащани щиро вірять у символічне поєднання двох дерев і називають їхній дивний симбіоз «деревом кохання».
– Сашко знав про це дерево й чув, ніби люди кажуть, що коли пара потримається за нього, то того ж року побереться, – розповідає Світлана. – Ми, звісно, потрималися. І вже за півроку зіграли весілля.
Нещодавно вже подружня пара їздила до «дерева кохання» знову, аби закріпити свій союз символічною стрічкою. Різноманітних стрічок, пов’язок, хустинок і хусток на дубові з вільхою безліч.
– Молодята вірять: якщо пов’язати на дереві стрічку, підв’язку чи панчоху нареченої, тоді сім’я буде міцна, – розповідає пан Пустовіт. – Тому всі весільні кортежі, що їдуть убік Мошен, заїжджають до дерева.
На ньому, дійсно, чого тільки немає. Хтось навіть куртку джинсову прив’язав. Звісно, щастя в подружньому житті від того, що пара залишить на дереві, мало залежить. Але ж, погодьтеся, так хочеться вірити в щось добре, світле, в те, що є все-таки в нашому житті місце для дива…
Інна ОНИЩЕНКО
|
Топ-тема 
